— Ні. Але отам, в очереті, водиться щука.
— Знайома річ. Але боюся, сьогодні метушня почнеться раніше. Я приїхав через Тоні Лейке.
— Тоні, авжеж. Батьківська ферма — у Рюстаді, на східному березі Люсерена.
— Тобто ви добре його пригадуєте?
— Та... Цікавий тип. Він багатьом подобався. А надто — жінкам. По-дівочому вродливий, схожий чимось на Елвіса. І завжди такий загадковий. Це він полюбляв. Пліткували, що він ріс сам-один у матері-алкоголічки, допоки одного дня вона не вигнала його, бо її тодішній коханець малого незлюбив. Але жінкам, які за ним упадали, він був дуже до вподоби. А вони — йому. І часом через це він встрявав у халепу.
— Наприклад, коли залицявся до вашої дочки?
Скай сіпнувся, наче у нього клюнуло.
— Я знаю від вашої дружини, — мовив Харрі. — Я спитав у неї про Тоні, й вона розповіла, що якось Тоні та один місцевий парубок побилися через вашу дочку.
Ленсман захитав головою:
— То була не бійка. То була справжнісінька бійня. Бідолаха Уле взяв собі в голову, що вони з Мією — закохані. Бачте, він у неї вклепався, а йому тільки й того, що дозволили підвезти її з подружками на танці. Він не був забіякою. Уле, радше, був ботаніком. Але він узяв та й накинувся на Тоні. А той швидко звалив його додолу, вихопив ножа й... жахіття якесь, у нас тут до такого не звичні.
— Що він зробив?
— Він йому половину язика відтяв. Потім поклав у кишеню й пішов геть. За півгодини ми заарештували Тоні у дідовій оселі, розповіли, що язик потрібен для операції. А Тоні зізнався, що викинув його воронам.
— Я хочу спитати вас, чи підозрювали Тоні у зґвалтуванні? У тому випадку чи у яких інших.
Скай сіпнув вудку.
— Скажу тобі так, Холе. Мія назавжди втратила свою веселу, життєлюбну вдачу. Вона й далі життя не уявляла без того навіженого. Що вдієш, такі вже дівчата у її віці. А Уле поїхав. Щоразу, як він роззявляв рота, це нагадувало йому про страшенне приниження. Він сам про це пам’ятав, та й решта не забули. Тож я можу стверджувати, що Тоні Лейке — ґвалтівник. Але я не думаю, що в сексуальному сенсі. Він би тоді й з Мією так...
— А вона?..
— Якось вони ходили у ліс за клубом. Вона йому не дала. І він не наполягав.
— Ви упевнені в цьому? Даруйте, що таке питаю, але...
Вудлище з гачком зависло над водою. Гачок виблискував у вранішньому промінні.
— Пусте, Холе. Я ж поліцейський, знаю, над чим ви працюєте. Мія — дівчина порядна, я правду кажу. Я б і під присягою це повторив. Візьміть рапорт, якщо хочете знати подробиці. Я б лишень волів, щоб Мії не довелось говорити про це ще раз.
— У цьому немає потреби, — мовив Харрі. — Дякую.
Харрі повідомив присутніх у залі засідань «Одін», що у чоловіка під снігоходом, якого, попри докладені зусилля, досі не знайшли, пальці були покручені ревматоїдним артритом, як у Тоні Лейке. А потім розповів, яку має теорію. Відхилившись на спинку крісла, чекав на реакцію у залі.
Пеліканиха зиркнула на Харрі поверх окулярів, хоча здавалось, ніби вона звертається до всіх на ранковій нараді:
— Як це Аделе не пручалась, вона ж кликала на допомогу, трясця!
— Еліасу Скугу це спало на думку лише згодом, — мовив Харрі. — Спочатку він гадав, що двоє кохаються за обопільною згодою.
— Але жінка, яка прийшла у хатинку з чоловіком, не кохатиметься з тим, хто випадково там заночував! Щоб це зрозуміти, треба бути жінкою! — Вона пирхнула, й Харрі мимохіть спало на думку, що зі своїми дредами, щойно заплетеними у перукарні, які їй до того ж зовсім не личили, Пеліканиха зараз дуже схожа на розлючену Медузу-горгону.
Ердал зауважив їй:
— Чи ти й справді вважаєш, що коли ти — жінка, то знаєш усе про сексуальні вподобання половини населення Землі? — Він помилувався щойно вичищеним нігтем на мізинцеві. — Хіба ми не почули, що Аделе Ветлесен міняла партнерів, як трусики? І що погодилась на секс із майже незнайомим чоловіком на покинутій фабриці?
Ердал, опустивши руку, взявся за ніготь на безіменному пальці, пробурмотівши так тихо, що його почув лише Харрі:
— Окрім того, я перетрахав більше жінок, ніж ти уявляєш, бісова болотяна птаха...
— Дами не надто опиралися, та й він був охочий, — мовив Харрі. — Тоні прийшов у хатинку пізно, кавалер Аделе був у поганому гуморі й уже ліг спати. Отож вони з Аделе могли без завад фліртувати одне з одним. У нього вдома не все було гаразд, а її, ймовірно, вже не збуджував чоловік, з яким вона переспала. Їх із Тоні вабило одне до одного, але у хатинці було занадто людно. І от уночі вони, вислизнувши на вулицю, зустрічаються біля туалету. Цілуються, милуються, він стає позаду, спускає штани й так збуджується, що «прееякулярна сім’яна рідина», як би сказали у відділі моралі, потрапляє на лижні штани Аделе, перш ніж він устигає їх з неї стягти й по-справжньому взятися до діла. Збуджена, вона скрикує так голосно, що будить Еліаса Скуга й, гадаю, свого бойфренда також, який спостерігав за ними з вікна. Та, на мою думку, їй тоді було байдуже. На відміну від Тоні, який намагався заглушити її крики.
— Отже, їй байдуже, а йому — ні? — вискочила Пеліканиха. — Отак завжди: жінки виглядають розпусними, а чоловіки героями — в очах інших чоловіків, певна річ.
— Тоні Лейке мав щонайменше дві серйозні причини затуляти їй рота, — вів далі Харрі. — По-перше, він не хотів виставляти напоказ, що тельбушить когось просто неба, коли жовта преса розпатякала про його заручини, але найбільше — гроші майбутнього тестя мають врятувати його інвестиції в Конго. По-друге, Тоні Лейке — досить досвідчений, знає, як поводитися у горах.
— А гори яким боком тичуться до справи?
Мікаель Бельман за столом аж трусився від сміху.
— Через лавину, — ледве вимовив Бельман. — Тоні побоювався, що крики Аделе спричинять сходження лавини.
— Тоні знав, що більш як три четвертих усіх лавин, у яких гинуть люди, вони ж самі й спричинили, — пояснив Харрі.
За столом недовірливо посміювалися, навіть Пеліканиха усміхнулась.
— Але чому ти вирішив, що кавалер Аделе бачив їх? — спитала вона. — І що їй було байдуже? Може, вона так захопилася, що забулася?
— А тому, що Аделе вже такі фокуси робила й раніше. — Харрі відхилився на спинку крісла. — Вона відправляла своєму бойфренду на мобільник відео, де трахалася з іншим. Грубе, але досить вичерпне повідомлення. І за словами її друзів, після тієї подорожі у Ховасхютту вона більше не бачилася зі своїм залицяльником.
— Цікаво, — мовив Бельман. — І що з цього випливає?
— Мотив, — обізвався Харрі. — Уперше у цій справі ми маємо ймовірне «чому».
— Тобто версію про несамовитого серійного убивцю ми відкидаємо? — спитав Ердал.
— У Сніговика теж був мотив, — встряла Беата Льонн, котра щойно зайшла й сіла у кінці столу. — Божевільний, але, безперечно, мотив.
— Зараз усе простіше, — мовив Харрі. — Старі, як світ, ревнощі. Через них у цій країні скоюють дві третини убивств. Та й у решті країн здебільшого теж. У цьому сенсі ми, люди, досить передбачувані.
— Може, це пояснює убивства Аделе Ветлесен та Тоні Лейке, — мовила Пеліканиха, — А як щодо решти?
— Їх треба було прибрати, — пояснив Харрі. — Всі вони могли стати свідками того, що сталося у Ховасхютті, а отже, розповісти поліції, дати нам мотив, якого ми не мали. А головне — вони стали свідками страшенного приниження, адже його зрадили привселюдно. Для людини з нестійкою психікою цього достатньо.
Бельман ляснув у долоні:
— Сподіваюсь, незабаром ми отримаємо відповіді принаймні на частину з цих питань. Я спілкувався телефоном з Кронглі, він сказав, що погода в місці пошуків покращилась, і невдовзі вони зможуть надіслати туди собак і влаштувати пошуки з гвинтокрила. А чому ти, Харрі, раніше не розповідав, що підозрюєш, буцімто загиблий — Тоні Лейке?
Харрі знизав плечима:
— Я гадав, що труп знайдуть набагато швидше, тому не вважав за потрібне розповідати про свої припущення. Врешті, ревматоїдний артрит — доволі поширене захворювання.
Бельман на хвильку спинив погляд на Харрі, перш ніж звернувся до решти присутніх:
— Отже, панове, маємо підозрюваного. Чи хтось бажає підшукати йому ім’я?