Саме в цей нелегкий для письменниці час починається її листування з Ольгою Кобилянською, яку вона на той час не знала особисто, але таки була захоплена її творами. Рекомендувати себе О. Кобилянській та переслати їй листа Леся попросила давнього друга Михайла Павлика. Леся пробула в Берліні трохи не до липня, бо турботливі німці кілька разів переробляли, підганяли для її ноги апарат, який би поки що унеможливлював рух у прооперованому суглобі. Хоч Леся й оклигувала, однак не переставала скаржитись, що марнується час, – бо не могла взятися до справжньої літературної творчості, а все переймалась дрібницями: то листи, то анотації, то правки якогось перекладу, що робила сестра для російських журналів… М. Павлик радив надиктовувати, але Леся писала йому, що не вміє цього робити: під час диктовки всі думки кудись зникають.
Весь цей час не переривалося листування Лесі Українки й Сергія Мержинського.
Врешті у червні Леся з Ольгою виїхали з Берліна до Зеленого Гаю під Гадячим, куди поетеса запросила погостювати Ольгу Кобилянську. І життя надало їм можливість побачитись. Вранці 21 серпня в Зеленому Гаю О. Кобилянську зустрічали цілою юрбою Косачі, їхні родичі і друзі. З незвички до таких «публічних пошанувань» О. Кобилянська в першу хвилину навіть розгубилася. Письменниця, на жаль, не довго гостювала у приємному товаристві, але за цей час вона ще більше заприятелювала з Лесею Українкою, яка у листах завжди запрошувала Кобилянську до себе: «Ей, приїздіть, панно Ольго, знов до мене, та будемо собі знов szare godziny справляти! І чай будемо пити “не отвратительный”, і Ґріґа гратимем, і я Вам страшні драми та дикі фантазії розповідатиму <…> А тим часом бувайте здорові, liebe feme Freundin. Мама, і Лисенки, і Старицькі Вас вітають…»
Саме цього року (1899) у Львові була надрукована друга збірка Лесі Українки «Думи і мрії». Восени Лесі довелося побути критиком і лектором, вона робила доповіді на засіданнях Київського літературного товариства: «Два направления в новейшей итальянской литературе», «Малорусские писатели на Буковине». Це були перші прилюдні доповіді талановитої письменниці: першу з них вона ілюструвала своїми численними перекладами віршів. Потім ці реферати були надруковані в журналі «Жизнь». Леся мала бути задоволена роком, який наближався до завершення: реферати прочитано, оглядові статті для журналу «Жизнь» написано, «Думи і мрії» надруковано, переклад «Атта Троля» Гейне до друку вже підготовлено, зроблено невідкладні громадські справи й навіть довгі листи декому з друзів відіслано. Навіть здоров'я завдяки досвідченому й мудрому Берґману не турбувало…
«Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами…»
На Різдво 1900 року Оксана та Ізидора заслабли на скарлатину, Ольга і сестра доглядали їх. Коли хвороба відступила й час карантину минув, Леся Українка вирушила до Петербурга. У неї були грандіозні плани, бо й здоров'я дозволяло, і час був. По дорозі вона заїхала до давнього приятеля Сергія Мержинського; щоправда, гостювання було невеселе – через тяжку недугу (туберкульоз легенів) господаря. По кількох днях, що їх провела Леся в Мінську, С. Мержинський подарував їй репродукцію «Мадонни» Рафаеля. Той образ потім завжди був з Лесею, де б вона не жила, куди б не їхала. Півлютого поетеса пробула у сестри Ольги в Петербурзі. Там їй було, як вона сама казала, добре й цікаво, тільки вона дуже втомлювалася, бо всюди були величезні вулиці й майдани, кругом великі простори, а в хаті не сиділося, хотілося все побачити, зустрітися з людьми. Вона писала: «Була на балу Академії художеств, де бачила і велике панство петербурзьке. Бачила музеї, з'їздила Петербург вздовж і впоперек на візниках, на конках… Виїхала я з Петербурга того, що вже почала втомлятись дуже, а сидіти там і ніде не ходити – не можна і не варто».
Потім Леся заїхала до брата Михайла в Дерпт, де він жив з дружиною й маленькою донькою. Михайло був викладачем в університеті, і Леся разом із ним відвідала Шевченківський вечір, підготовлений студентами, і читала там свої вірші. У березні поетеса поїхала в Ригу, до тітки Олени, і знову в Мінськ до С. Мержинського. Він почувався погано, хвороба загострювалась, викликаний лікар нічого обнадійливого не сказав. Але звідти Леся поспішала до Києва, бо необхідно було підготувати Гейнівський вечір у Літературному товаристві. На Великдень С. Мержинський приїхав до Києва, де пробув п'ять днів. Наприкінці весни Леся вирушила в Зелений Гай, щоб провести там усе літо, відпочити. С. Мержинський навідував Лесю в Зеленому Гаї, подарував їй зібрання творів Гейне німецькою мовою. А восени Леся поїхала до Києва і звідти – знову до Мінська. Ще одна сумна зустріч із другом і невеселі розмови… Лікарські прогнози були невтішні. У цей час Леся Українка пише прекрасні, ніжні, але сумні вірші: «Все, все покинуть, до тебе полинуть…», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…», «Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» У її творчому доробку з'являється славетний вірш у прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами…»: