Листи, твори, статті – все це поглинало Лесю Українку в Сан-Ремо. Робочому настрою сприяли ще й добра погода, прекрасне морське повітря. Леся навіть наважилася розпитати у М. Павлика, чи змогла б вона, хоча б теоретично, заробляти гроші своїм знанням мов, живучи у Львові. А О. Кобилянській письменниця розповідала, що розпочала роботу над «Кассандрою», й докладно пояснила, чим саме її привабив цей образ і яким він буде в її поемі: <«…> такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи навпаки – події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марне, бо діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо (“нервами”, як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, – тому вона ніколи не каже: “я знаю”, а тільки: “я бачу”, бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».
М. Павлик відповів Лесі Українці, що переїхати до Львова і знайти там роботу можна, але треба буде «скинутись усякої політики», на що Леся погодитись не могла, нагадуючи другові заповіт М. Драгоманова: «Дядько хотів, щоб і моя праця, і моя думка росли і жили, щоб я ні літератури, ні політики не скидалась, щоб я шукала свого шляху, була б не епігоном, а духовною дитиною».
Арешт сестри
У цей час у Петербурзі заарештували сестру Ольгу. Як вона повідомляла батькові, це було непорозуміння, вона сподівалася, що невдовзі все з'ясується, а поки у в'язниці читала медичні книжки і… вишивала. Однак непорозуміння ніяк не розв'язувалося. Ольга писала, що обвинувачують її в такому, «що й не снилося», і Петро Антонович терміново вирушив до Петербурга на допомогу дочці. Мабуть, добре пам'ятаючи, яке непорозуміння сталося багато років тому з сестрою Оленою і скількома роками заслання вона за це заплатила, батько докладав усіх зусиль для порятунку дочки. Вони бачилися двічі. Через деякий час Ольгу звільнили, і вона разом із батьком поїхала додому. У цей же час із Сан-Ремо додому вирушили й Леся з Оксаною, яка приїхала до неї в Італію долікувати свої нерви. Їдучи додому, Леся Українка не могла не заїхати до любої подруги Ольги Кобилянської, у домі якої їй було приємно, добре працювалося, зовсім не нудьгувалося. Але ця зустріч була останньою…
Уся родина Косачів планувала зустрітися в Зеленому Гаї і провести там літо. Майже всі зібралися. Ольга у листі до М. Кривинюка описала таку майже ідилічну картину: «Я вчусь, Леся листи пише, Микось документи переписує, Оксана шиє, всі дощ лають і в вікна поглядають без кінця». До Косачів приєднався також Кльоня – Климент Васильович Квітка, якому Леся Українка дала характеристику – «чудово чиста натура».
Саме в цей час Лесі Українці пропонують перекласти російською мовою твори І. Франка, О. Кобилянської та В. Стефаника. Видавництво «Донская речь» не має багато коштів, перекладачеві платить мало, авторові ж взагалі нічого, але дешеве видання розраховане на загальні читацькі маси. Письменниця також має сама залагоджувати всі питання з авторськими дозволами. Леся пише до всіх авторів і отримує від них згоду. Цього ж року були надруковані переклади творів І. Франка: «Сам виноват», «Хороший заработок».