Леся й Климент бажали поїхати до Балаклави, але зупинилися в Ялті, спочатку в готелі «Ялта», бо не було часу добре пошукати помешкання, а потім на дачі Розанова в пансіоні Денике. Мабуть, у Криму вони й домовилися про одруження, власне, про формально-обрядові процедури.
Леся не бажала проходити церковного ритуалу вінчання, свого часу вона активно підтримувала свою молодшу сестру Ольгу, коли та, одружуючись із Кривинюком, відмовилась іти під вінець, – Ольга жила громадянським шлюбом із Кривинюком, вони мали дитину, і все в них було добре.
У Лесі Українки з Квіткою була складніша ситуація. Його рідня – то не Косачі: консервативні й побожні, вони нізащо в світі не погоджувалися на шлюб поза церквою. Друга, ще гірша перешкода – служба. Відмовитись од вінчання – значить ризикнути службою, втратити можливість заробляти собі на хліб. Вони обоє добре пам'ятали, що суддівський чиновник чи взагалі правовик числиться на особливому рахунку. Отож треба було ставати під вінець. Краще поступитись малим, аніж позбутись великого. Влітку вони повернулися до Києва й без найменшого розголосу звінчались. Того ж дня, 25 липня, Леся повідомляла матері: «Люба мамочко! Справа скінчена – ми звінчались сьогодні, в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб, без оглашеній». Дуже прихильно про шлюб Лесі і Квітки відгукнулася Ольга Кобилянська. Вона написала Лесі з Чернівців: «Слава Богу, що суть ще люди на світі, і з ними та свята і велика сила, котру звемо любов'ю і що її ніщо не може вбити».
Незважаючи на заклопотаність, Леся продовжувала багато писати. У листі до матері вона розповідала, що у неї в роботі багато творів, бо, «очевидно, мода на альманахи вернулась» і редактори збірників весь час просили щось надіслати.
Осінь 1907 року приносить родині Косачів і радість, і турботи, і хвилювання. Одружується з Наталією Дробишевою брат Микола. Хворіє мати – пошкодила ногу перед від'їздом з Гаю; погано почувається батько – він пережив напад хвороби і має приїхати до Києва, порадитися з лікарями; заарештовують Михайла Кривинюка. Петро Антонович їде до Києва, але головна його мета – допомогти Кривинюкові, поклопотатися про його звільнення. Відвідавши двох лікарів і отримавши пораду не їсти м'ясо, батько береться до справи зятя. Лесі Петро Антонович написав, що вегетаріанство йому допомогло, однак він відчуває, що насувається склероз, і то так само вважають лікарі. Батько продав Лесину землю, переслав їй гроші й наполегливо радив дочці якнайшвидше вирішити, як розпорядитися грішми.
Леся з Квіткою мешкали в Криму, бо саме той клімат сприяв нормальному стану їхнього здоров'я. Леся дуже турбувалася про здоров'я чоловіка, вона сильно боялася його легеневих кровотеч, називала їх «лихом». У листі до подруги Маргарити Комарової вона писала: <«…> я ні на один день не зважилась би покинути Кльоню, я не люблю навіть, як він іде куди хоч на годину без мене, бо мені все здається, що йому ще лихо може трапитися». Однак, хвилюючись за Квітку, Леся, як це завжди бувало, забувала про себе, а у неї саме з'явилися перші проблеми з нирками. Лікарі в Ялті вважали, що у письменниці туберкульоз нирки, і допомогти може лише видалення ушкодженої тканини.
Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, Леся завершує роботу над «Кассандрою», пише твори «Айша та Мохамед», «Народ пророкові». Працює над драматичною поемою «Руфін і Прісцілла». Климент Квітка, який обожнював музику, бувши в Криму, з голосу дружини записував народні мелодії.
Погані новини, хвороба чоловіка, переїзди…
Навесні 1908 року Леся їде в Берлін, щоб порадитися з лікарями щодо хвороби нирок і подальшої операції, на яку вона так сподівалась. Однак у листі до Лесиної сестри Ольги німецький професор Ізраель написав, що операція непотрібна й неможлива, бо у Лесі туберкульоз обох нирок і сечового міхура. Лікар порадив письменниці лікуватися кліматом, і то найкраще підійшов би для цього клімат Єгипту. З Берліна Леся Українка повертається до Криму. Від сумних думок про свій стан здоров'я Лесю відволікають проблеми зі здоров'ям чоловіка. Догляд і турбота Лесі допомогли йому швидко встати на ноги. Це дуже тішило жінку. А невдовзі до дочки й зятя в Ялту приїхав Петро Антонович, що також сприяло гарному настрою і, відповідно, самопочуттю Лесі Українки.
Час минав у турботах і роботі. У грудні 1908 року подружжя переїхало з Криму на Кавказ. Од переїзду Леся Українка заслабла й злягла. Її зламали безкінечні чоловікові хвороби, переміни домівок, сумні новини від рідних та роздуми про майбутнє. За цей рік поетеса написала два твори: «Розмова» й «Хвиля», хоча багато її давніших шедеврів у цей час було надруковано в журналах («Вавилонський полон» та «Ніобея» у «Новій раді», «Кассандра» в «Літературно-науковому віснику» та ін.).