Без батька
Зима 1909 року була для Лесі Українки дуже важкою. Кримський і кавказький клімат уже давали мало полегшення. Треба було виконувати пораду берлінського професора і їхати до Єгипту. Сухий, теплий клімат узимку міг покращити здоров'я. Леся мріяла про цю країну, як про порятунок, і мала велике бажання поїхати туди. А поки що вони з Квіткою жили в місті Телаві, про яке поетеса казала: «Тут проза життя здобувається тяжко, зате поезію і здобувати не треба, сама оточає навколо».
Повернувшись з Ялти, Петро Антонович заслаб. Він не зміг одужати після цього погіршення і 2 квітня 1909 року помер. Лесиного батька поховали через два дні на Байковому кладовищі, біля могили його сина Михайла.
Літо на Кавказі не покращило стану здоров'я Лесі Українки, її одвічний оптимізм і віра в краще похитнулися, письменниця мріяла якомога швидше поїхати до Єгипту. Вона писала подрузі, що її хвороба прогресує, сама вона має дуже мало сили й хоче її зберегти для виконання того, що може зробити для рідної літератури. На початку листопада Леся Українка з чоловіком вирушили до Єгипту і перебували там, в Гелуані, до кінця року. Незважаючи на поганий стан здоров'я і горе втрати батька, Леся не покидала літературної праці: вона завершила драматичні поеми «Руфін і Прісцілла» та «У пущі», написала твори: «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Музині химери».
Єгипет
Побувши якийсь час з дружиною, Климент Квітка поїхав, бо саме треба було повернутись на службу. Леся жила на віллі «Континенталь» у Гелуані, активно лікувалася, випробовуючи всі курси лікування, що пропонували їй фахівці. Курс туберкуліну викликав погіршення стану здоров'я, після кожної ін'єкції піднімалась температура, раптом почала боліти давно прооперована нога. У листі до матері Леся напише обережні слова: <«…> не стільки я поправилася, скільки слід би», що наводять на думку про відсутність будь-якого покращення здоров'я письменниці. Якщо стримана й обережна зі словами Леся так написала, значить, на одужання можна було навіть не сподіватися.
Водночас із лікуванням поетеса перекладала давньоєгипетські ліричні пісні (з німецького перекладу) і знайшла в них подібність до… українських! Крім того, вона створила цикл віршів «Весна в Єгипті». Взагалі, Єгипет сподобався Лесі Українці – вона писала: «Хороша сторона, і я вже звикла любити її не як чужу». А щодо рідної сторони, то в квітні Леся Українка завершила драматичну поему «Бояриня», свій єдиний твір на тему історії України. Твір, який сама поетеса вважала недосконалим.
У травні 1910 року Леся Українка вирушила з Єгипту на Кавказ. Їй дуже хотілося додому, до рідних людей. Побачитися з ними, побути поруч, узяти участь у звичайних косачівських клопотах, постійних термінових зборах і невідкладних турботах. Однак Леся розуміла, що не може цього зробити. У родинній метушні вона загубить останні крихти свого здоров'я, а в неї ж було ще стільки планів і задумів! Саме тому письменниця повернулася до Телаві. Вона продовжувала боротися за життя зі страшним ворогом – туберкульозом. Його змогли зупинити в нозі, обеззброїти в легенях, але нирки… Це була остання фортеця страшної хвороби, яку лікарі поки що не могли здолати. Леся чула, що нирки лікують світлом, тому просила Ольгу дізнатися все про цей спосіб лікування, який, можливо, варто було б спробувати. Розуміючи, що кавказький клімат уже не підходить для неї, Леся написала сестрі Ользі, що наступного року, в січні, знову поїде до Єгипту.
Рішучий наступ недуги
На початку січня 1911 року, перед від'їздом до Єгипту, Лесі Українці стало так погано, що Климент Квітка телеграфував до родини, радячись, що робити. Дуже боявся пускати її саму в далеку подорож, але Леся поїхала. Пізніше вона написала О. Кобилянській: <«…> на Новий Рік мій чоловік вже було оплакав мене, однак я ще жива і навіть наче поправилась». Дорога до теплої країни і справді видалася довгою й холодною, але перебування в Єгипті знов-таки добре вплинуло на письменницю. Повертатися Леся Українка вирішила неодмінно через Київ, щоб побачитися з рідними. А поки що письменниця не втрачала часу даремно, вона пройшла курс лікування нирок світлом у клініці доктора Дейча. Це дало їй можливість три тижні пробути в місті, але потім Леся знову вирушила на Кавказ. Спочатку до Кутаїсі, потім – до Хоні. У цей час поетеса створила свою неповторну «Лісову пісню»… У листі до Ольги вона розповіла, що написала драму-феєрію днів за десять, і то писала так, що не могла ні спати вночі, ні їсти вдень. А коли завершила, захворіла: температура піднялася до 38°, її охопив страшний занепад сил. Леся Українка неодноразово зазначала в листах, що нереалізовані творчі плани – хвороба, що найбільше болить, а сам процес творчості – неймовірно важка праця: «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, і наказує мені писати, а потім я знову лежу <…>, як порожня торба». Письменниця дала життя образу Мавки Лісової, який носила в пам'яті й серці з п'яти років. До кінця року Леся Українка написала ще один блискучий твір – «Адвокат Мартіян».