Потім поклав пакунок на коліна і розв’язав його. Рухався так гарячково, що мало не впустив пістолет на підлогу. Упіймав його за барабан, а тоді вчепився у ствол побілілими на кісточках пальцями і відсунув запобіжник. Визирнув за вікно й відчув, як його охопив холод.
Потвора дивилася на нього.
Вілсон стиснув тремкі губи. Чоловічок не міг знати, що він задумав. Він проковтнув клубок у горлі та спробував опанувати подих. Перевів погляд туди, де стюардеса роздавала якісь пігулки пасажирам попереду, і знову подивився на крило. Чоловічок узявся за двигун, тягнучись усередину. Вілсон міцніше схопив пістолет. Почав зводити курок.
Раптом він опустив зброю. Вікно занадто товсте. Куля може відскочити і вбити когось із пасажирів. Він здригнувся й подивився на чоловічка. Двигун знову змовк, і Вілсон побачив, як іскри кинули світло на тваринні риси потвори. Опанував себе. Відповідь лише одна.
Він подивився на ручку дверей аварійного виходу. На ній був прозорий чохол. Вілсон зняв його і кинув на підлогу. Визирнув в ілюмінатор. Чоловічок досі був там, сидів навпочіпки й намацував щось у двигуні. Вілсон судомно вдихнув. Поклав ліву руку на ручку і посмикав її. Униз вона не рухалася. А вгору піддавалася.
Вілсон різко передумав і поклав пістолет на коліна. Немає часу на суперечки, переконував він себе. Тремкими руками застебнув пасок на стегнах. Коли двері відчиняться, всередину ввірветься повітря. Заради безпеки літака він мусить залишитися всередині.
Час. Вілсон знову звів пістолет, серце билося як навіжене. Йому слід діяти несподівано й точно. Якщо він схибить, чоловічок може перестрибнути на інше крило або навіть на хвіст, де, неушкоджений, зможе розірвати дроти, поламати закрилки, порушити рівновагу літака. Ні, це єдиний вихід. Він вистрілить низько і спробує влучити потворі в груди або живіт. Вілсон глибоко вдихнув. «Час, — подумав він. — Час».
Коли Вілсон почав тягти ручку, у проході з’явилася стюардеса. На мить вона застигла й не могла витиснути з себе ані слова. Її риси спотворив переляк, і дівчина підняла руку, наче благаючи його. Її голос перекрив гуркіт двигунів:
— Містере Вілсон, ні!
— Відійдіть! — крикнув Вілсон, повертаючи ручку вгору.
Здалося, наче двері зникли. Щойно були поряд, він відчував їх рукою Аж раптом щось загуркотіло, засичало — і вони зникли.
Тієї ж миті Вілсон відчув, як його огорнула страшенна сила, намагаючись вирвати з крісла. Його голова і плечі вилетіли з салону, і він несподівано вдихнув розріджене крижане повітря. Барабанні перетинки мало не вибухнули від гуркоту двигунів, очі засліпив холодний вітер, розум цілковито забув про потвору. Вілсону здалося, наче він почув пронизливий крик у вихорі навколо себе, якийсь віддалений вереск.
А тоді побачив чоловіка.
Той ішов крилом, згорблена постать нахилялася вперед, розлючено витягнувши руки з покрученими кігтями. Вілсон викинув руку вперед і вистрілив. У несамовитому завиванні повітря постріл здався хлопком. Чоловік заточився, збрикнув, і Вілсон відчув, як голову протнув біль. Він знову вистрілив упритул і побачив, як чоловічок беркицнувся назад, а потім несподівано зник, наче паперова лялька, яку здуло вітром. Вілсон відчув, як занімів мозок. Із розслаблених пальців вирвало пістолет.
А потім усе це розчинилося в зимовій темряві.
Він крутився і бурмотів. У вени сочилося щось тепле, кінцівки здерев’яніли. Вілсон чув у темряві якесь човгання, приглушений вир голосів. Він лежав горілиць на чомусь, що рухалося й трусилося. На обличчя дмухав холодний вітер, чоловік відчув, як поверхня під ним нахилилася.
Він зітхнув. Літак приземлився, і його несли на ношах. На голові, напевно, рана. Плюс укол, щоб заспокоїти його.
— Найтупіший спосіб самогубства, про який я чув, — сказав десь чийсь голос.
Вілсон відчув приємне зачудування. Той, хто сказав це, звісно ж, помилявся. І про це незабаром стане відомо, коли перевірять двигун і ретельніше оглянуть його рану. Тоді вони зрозуміють, що він усіх їх урятував.
Вілсон провалився в морок сну.
Летюча машина. Амброуз Бірс
Хоча Бірс дожив до ери авіаперельотів (він помер у 1914 році), неможливо напевно сказати, чи літав він хоч раз особисто. Його мініатюра стосується радше не літаків, а довірливості людей, охочих у них інвестувати, і вона неабияк допомагає зрозуміти авторове прізвисько — Запеклий Бірс. Мій улюблений Бірсів дотеп звучить так: «Війна — це спосіб Господа Бога навчити американців географії».