— Випадкові збої? — перепитав голос із КЦК. — Але все було в межах параметрів сертифікації польотів?
— Ну… так, — нерішуче озвався Мак-Ґвайр. Здавалося, він ось-ось заплаче. — Але все було в межах параметрів, тому що ми продовжуємо підписувати папери й переписувати кляті параметри. Ми просто не знаємо, чому система безпеки кумулятивних зарядів C-12B на боковому прискорювачі й зовнішньому баку реєструють миттєвий струм, якщо жодний сигнал не передавався. Роджер вважає, що, можливо, ЛКЗ самостійно активізує дроти або сполука C-12 випадково створює статичний розряд, що нагадує керівний сигнал… Ой, дідько, розкажи їм, Роджере.
— Містере Колвін? — пролунав «маршалльський» голос.
Колвін відкашлявся.
— Ми вже певний час спостерігаємо подібний ефект. Попередні дані підказують, що температури, нижчі за мінус два градуси за Цельсієм, уможливлюють передачу хибних сигналів від осаду оксиду цинку в зарядах C-12B… за умови достатнього статичного розряду… теоретично…
— Але надійної доказової бази з цього приводу у вас поки немає? — поцікавився голос із «Маршалла».
— Ні, — зізнався Колвін.
— І ви підписали відмову від сертифікації готовності до польотів найвищого рівня небезпеки, ґрунтуючись на трьох останніх польотах?
— Так, — сказав Колвін.
— Гаразд, — втрутився голос із КЦК, — ми спілкувалися з інженерами з «Beaunet-HCS», що скажете, якщо ми отримаємо рекомендації від їхнього керівництва?
Білл Монтґомері запропонував п’ятихвилинну перерву, і команда менеджерів зібралася в залі.
— Хай тобі грець, Роджере, ти з нами чи проти нас?
Колвін відвів погляд.
— Я не жартую, — кинув Монтґомері. — Підрозділ ЛКЗ цього року приніс компанії 215 мільйонів доларів прибутку, і твоя робота неабияк допомогла цьому успіхові, Роджере. А тепер ти хочеш усе викинути псу під хвіст через якісь кляті випадкові телеметричні дані, які нічого не варті порівняно з нашою командною роботою. За кілька місяців відкриють вакансію віцепрезидента, Роджере. Не профукай свої шанси, втративши голову, як той істеричний Мак-Ґвайр.
— Готові? — озвався голос із КЦК, коли спливли п’ять хвилин.
— Гайда, — відповів віцепрезидент Білл Монтґомері.
— Гайда, — відповів віцепрезидент Ларрі Міллер.
— Гайда, — відповів віцепрезидент Стів Кехілл.
— Гайда, — відповів проєкт-менеджер Том Вайскотт.
— Гайда, — відповів проєкт-менеджер Роджер Колвін.
— Гаразд, — сказав КЦК. — Я передам вам рекомендацію. Шкода, джентльмени, що завтра ви не будете присутні під час запуску.
Колвін повернув голову до Білла Монтґомері, котрий вигукнув із протилежного боку салону:
— Здається, я бачу Лонг-Айленд!
— Білле, — запитав Колвін, — скільки компанія цього року заробила на модернізації C-12B?
Монтґомері зробив ковток і витягнув ноги у просторому салоні «ґольфстріма».
— Думаю, близько чотирьохсот мільйонів, Родже. Чому цікавишся?
— А Агентство колись розмірковувало про те, щоб звернутися до когось іншого після… після?..
— Дурня, — втрутився Том Вайскотт, — куди їм ще податися? Ми тримаємо їх за яйця. Кілька місяців вони розмірковували про це, а потім знову приповзли до нас. Ти найкращий у країні розробник пристроїв із кумулятивним зарядом і твердого самозаймистого палива, Родже.
Колвін кивнув, трохи погрався зі своїм калькулятором і заплющив очі.
Сталева поперечина притискалася до його колін, а машинка їхала дедалі вище. Повітря зробилося розрідженим і холодним, скрегіт коліщаток на рейках обернувся вереском, коли американські гірки перевалили за позначку дев’ять з половиною кілометрів.
Якщо тиск у кабіні впаде, зі стелі опустяться кисневі маски. Будь ласка, надійно зафіксуйте їх над ротом і носом і дихайте звично.
Колвін подивився вперед на жахливий підйом американських гірок, відчуваючи наближення вершини й порожнечі за нею.
Невеличкі конструкції, що поєднують переваги кисневого балона і маски, назвали ПППП — персональний пристрій подачі повітря. ПППП чотирьох із п’яти членів екіпажу підняли з дна океану. Усі були активовані. Кожен із них скористався двома хвилинами сорока п’ятьма секундами подачі кисню з можливих п’яти хвилин.
Колвін спостерігав, як наближається перший підйом американських гірок.
Пролунав різкий металевий звук, і машинки, смикнувшись, подолали вершину і злетіли з рейок. Люди позаду Колвіна кричали не змовкаючи. Він нахилився вперед і схопився за захисну поперечину, коли машинка кинулась у майже п’ятнадцятикілометрову прірву. Розплющив очі. Коротенький погляд в ілюмінатор «ґольфстріма» підказав, що тоненькі смужки кумулятивного заряду, які він установив, із хірургічною точністю чистісінько зрізали ліве крило. Частота гуркоту переконувала, що від правого крила залишився уламок, поверхні якого вистачало, щоб підтримувати трохи меншу за максимальну крейсерську швидкість. Дві хвилини сорок п’ять секунд плюс-мінус чотири секунди.