Зі слабких, обвислих Раянових губ зірвався стогін. Він знову сперся на ногу, і новий напад болю протнув ціле тіло. У лівій нозі стирчав ніж. Підкасавши джинси, він побачив біле пластмасове руків’я, що стирчало з рани прямісінько в западинці під колінною чашечкою.
Побачивши ніж, чоловік мало не зомлів від нудоти, але подив змусив дивитися далі. Його простромили пластмасовим ножем. Кінчик стирчав з іншого боку — хтось обточив або погриз його, і той став гострішим за скальпель.
Раян розвернувся і торкнувся сліпої дівчинки, сподіваючись, що змусить її заверещати, як пожежна сирена, проте вона лише гепнулася на бильце, вдарившись видовженим порожнім черепом у чоловікове чоло. Її рот розчахнувся, губи були вкриті такими ж блискучими червоними плямами, як і просочений килим, посеред якого він сидів. Шкіра у дівчинки була холодна, як мармур, кінцівки безладно теліпались, як у ляльки, але вона смикнулася до чоловіка в посмертному нападі кашлю.
Вони з’явилися в неї з рота. Поки вона розривалася від кашлю, вони сповзали з губ і падали на затоплену луку дівочих колін, звідки кидали на Раяна злостиві погляди над бильцями.
Своїми рифленими тораксами й скошеними екзоскелетними кінцівками вони нагадували жуків чи паличників. Їхні тіла безладно позичили риси комах, рептилій та земноводних, але відразливі обличчя були (чи ховалися за) мініатюрними масками, які хорокуа надівали на свято врожаю.
Найвище з цих створінь було двадцять сантиметрів завбільшки, але вони зверхньо дивилися на Раяна зі свого сідальця — вони були його господарями.
Рейберн позадкував, відступаючи проходом до кабіни пілотів. Куди не кинь оком, він бачив, як мертвими тілами повзають ці створіння, глипаючи на нього над кріслами. Він минув матір із дітьми, розпухлими й чорними від задухи; бізнесмена, що згорбився над своїм ноутбуком (з того місця, де колись були очі, стриміли кулькові ручки); стюардесу (відбита шийка пляшки пива «Імперіал» стирчала з отвору в її горлі). Раян відступав, аж доки його не зупинив твердий броньований корпус кабіни пілотів.
У літаку всі були мертві, але сьогодні кабіни пілотів захищені не гірше за банківські сховища. Раян кинувся до дверей, волаючи, щоб йому відчинили, поки його не вбили, щось убило всіх у салоні, але це був не він, він не винний і не заслуговує смерті…
— Пані й панове, дякуємо вам за політ компанією «Pura Vida» і просимо дочекатися повної зупинки літака, перш ніж вмикати особисті електронні пристрої та намагатися забрати багаж…
Це був спокійний, мало не сонний голос, що заколисував… і він був записаний. За розкладом вони прибували до Лос-Анджелеса не менше ніж за годину.
Двері лишалися запечатаними. Екіпаж за ними теж міг бути мертвий. А може, їм абсолютно байдуже, що тут відбувалося. Раян розвернувся, щоб пошукати телефон.
Темрява вистрибнула з крісел, затопила прохід і потекла до нього, мов армія мурах. Раян узявся гупати в двері, горлаючи без слів, але вони прийшли не для того, щоб убити його.
Вони хотіли, щоб маска дісталася йому. Вони принесли її чоловікові й поклали на підлогу.
Вони чекали, щоб він надягнув її.
Літак смикнувся, коли випущене шасі зустрілося з несамовитим вітром. Салон скидався на неосвітлену печеру, але крізь вікна вже лилось огидне натрієве світло Тіхуани, бурштинове, як водозлив у громадському туалеті.
Скрутившись під дверима, Раян повільно збагнув, що не помре. Занімілими пальцями він підняв маску, занадто пізно подивившись на неї новими очима. Це не сувенір, не скарб, навіть не маска взагалі.
Це двері.
Пролита ним кров відчинила їх. Щоб змусити їх піти, достатньо було знову відчинити двері. Це просто, нема іншого вибору, крім як погодитися.
Раян натягнув маску на обличчя. Її тверда шорстка внутрішня поверхня пестила чоловікове обличчя трісками, що росли й перепліталися в нього під шкірою.
Вони вилазили одне на одного, щоб дістатися Раянових вуст. Його вузький рот із іклами пропускав лише одне створіння за раз, а їхня кількість була незліченна. Вони поспішали його охопленим дрижаками тілом до воріт-зубів, і Раян відчував, як невгамовні, спраглі створіння гуртуються в його животі, відчував усередині себе цілий новий світ — холодний, чорний і нескінченний.
Перш ніж останнє створіння зникло у чоловіка в роті, «боїнг-727», різко смикнувшись, торкнувся колесами злітної смуги й помчав нею, наче це були розкидані брили.
Коли літак, зробивши останній пірует, нарешті зупинився і в салоні ввімкнулися вогні, жоден пасажир не заметушився, щоб увімкнути мобільник чи спробувати дістати з полиці свій багаж. Раян звівся на ноги і ще раз постукав у двері кабіни пілотів, але те, що причаїлося за ними, заповзялося там і лишитись.