— Менді? Ти отримала профіль Сондерґард?
Погляду я не підвела, адже голос упізнала.
— Прийом.
— Ми помітили її біля аеропорту. Можемо допомогти тобі прослизнути всередину ще до зльоту, тоді ти будеш джокером.
Я застогнала і подивилася на обличчя на екрані. Ельфреда Балтімор-Луїсвілль, начальниця оперативної команди: позбавлене життя обличчя й крихітні щілинки замість очей. А що поробиш, якщо всі твої м’язи померли?
— Гаразд.
Як дають, то бери.
Вона вимкнулась, а я витратила дві хвилини на спроби вдягнутися, не відриваючи погляду він екранів. Запам’ятовувала імена та обличчя членів екіпажу плюс кілька відомих про них фактів. Потім поспіхом кинулася наздоганяти решту. Витрачений після першого сигналу тривоги час — дванадцять хвилин і сім секунд. Нам краще поквапитися.
— Клятий «Сан-Белт», — вилаялася Крістабель, смикаючи свій бюстгальтер.
— Принаймні вони відмовилися від високих підборів, — зауважила Дейв.
Минулого року нам довелося б балансувати проходами на восьмисантиметрових платформах. Усі ми були вбрані в коротенькі рожеві сукні з синіми та білими діагональними смужками спереду, а на плечах мали такі самі торбинки. Я метушилася, намагаючись пристебнути до голови неоковирний капелюшок-таблетку.
Ми підтюпцем побігли до штабу оперативного контролю й вишикувалися біля воріт. Тепер від нас нічого не залежало. Ми могли лише чекати, коли ворота відчиняться.
Я стояла перша, за кілька кроків від порталу. Довелося відвернутися від нього, позаяк від цього видовища паморочилося в голові. Натомість зосередилася на спогляданні карликів, які сиділи за своїми консолями, купаючись у жовтому світлі, що лилося з екранів. Жоден із них не подивився на мене. Ми їм не надто подобалися. Вони мені теж. Усі якісь поморщені, змарнілі. Наші товсті ноги, сідниці та груди — докір для них, нагадування, що Викрадачі їдять уп’ятеро більше за них, аби зберігати для маскараду пристойну зовнішність. А ми тим часом продовжуємо гнити. Одного дня за консоллю опинюсь я. А потім мене вбудують у консоль, ув’язнивши нутрощі, і від мого тіла не залишиться нічого, крім смороду. Та й до дідька їх.
Я заховала пістолет у торбинці під мішаниною серветок і помад. Ельфреда подивилася на мене.
— Де вона? — поцікавилася я.
— У кімнаті в мотелі. Вона була на самоті з десятої вечора до дванадцятої години у день вильоту.
Виліт був призначений на 13:15. Часу в неї обмаль, і вона поспішатиме. Добре.
— Ти можеш підстерегти її у ванній кімнаті? Найкраще було б у самій ванні.
— Ми працюємо над цим.
Ельфреда намалювала кінчиком пальця щось схоже на усмішку на позбавлених життя губах. Вона знала, як я люблю діяти, але завжди казала: як дають, то бери. Однак запитання нікому не нашкодять. Люди завжди найбеззахисніші, коли витягаються, занурившись по шию у воду.
— Уперед! — крикнула Ельфреда.
Я зробила крок у портал, і все одразу пішло не так. Я вийшла з дверей ванної кімнати й дивилася на спальню. Розвернулась і крізь туман у порталі помітила Мері Катріну Сондерґард. Я аж ніяк не могла дістатися до неї, не ввійшовши знову до порталу. Не могла навіть вистрілити так, щоб не влучити у когось із протилежного боку.
Сондерґард стояла біля дзеркала — в найгіршому місці. Небагато людей швидко впізнають себе, але вона дивилася прямісінько на себе саму. Жінка побачила мене, її очі витріщилися. Я зробила крок убік, ховаючись від її погляду.
— Що, в біса… агов? Хто, в біса…
Я звернула увагу на її голос, спроби відтворити який могли стати ще тією забавкою.
Мені спало на думку, що вона ще допитливіша, ніж я боялася. Здогадка була правильною. Мері вийшла з ванної і пройшла крізь ворота, наче їх там і не було; утім їх там і не було, адже ця штука працює лише в один бік. Жінка була загорнута в рушник.
— Господи Ісусе! Що ви робите в моїй…
У такі миті часто бракує слів. Вона знала, що має щось сказати, але що? «Перепрошую, ми, бува, не зустрічалися з вами в дзеркалі?»
Я натягнула на обличчя одну з найчарівніших усмішок стюардеси.
— Перепрошую за свою появу. Я все можу пояснити. Розумієте, я… — Я вдарила її у скроню, вона заточилася й важко гупнулася. Рушник упав на підлогу. — …Заробляю собі на коледж.
Жінка взялася підводитися, тож я вдарила її своїм штучним коліном під підборіддя. Вона залишилася лежати.
— Звичайне грьобане паливо! — просичала я, потираючи побиті кісточки пальців.