— …Центавр-3 — гостинна, кліматом схожа на Землю планета. Я маю на увазі вашу Землю, а не ту, якою вона стала. Подробиці побачите згодом. Подорож космічним кораблем триватиме п’ять років. Після посадки ви отримаєте коня, плуг, три сокири та двісті кілограмів зернових…
Я сперлася на Ґенове плече. Навіть у цю мить, у найгіршому становищі, їм було значно краще за нас. Мені залишилося, мабуть, років десять, і половину я змарную калікою. Вони — наша найкраща, найяскравіша надія. Усе залежить від них.
— …нікого не відправлятимуть силоміць. Ми хочемо ще раз і не востаннє підкреслити, що без нашого втручання ви б усі померли. Якщо ви залишитесь на Землі, ніколи не зможете вийти з цієї будівлі. Ми не такі, як ви. Ми — результат генетичного відбору, процесу мутації. Ми вижили, однак наші вороги еволюціонували разом з нами. Вони перемагають. Утім, ви маєте імунітет до хвороб, що вразили нас…
Я здригнулась і відвернулася.
— З іншого боку, емігрувавши, ви отримаєте шанс на нове життя. Це буде непросто, але ви американці й маєте пишатися своєю спадщиною першовідкривачів. Ваші предки вижили, і ви теж виживете. Цей досвід може стати корисним, і я запевняю…
Звичайно. Ми з Ґеном перезирнулись і розреготалися. Тільки послухайте це, народ. П’ять відсотків із вас протягом кількох наступних днів отримають нервовий розлад і нікуди не полетять. Приблизно така ж кількість укоротить собі віку тут або дорогою. Діставшись туди, шістдесят-сімдесят відсотків помруть за перші три роки. Ви помиратимете, народжуючи дітей, вас жертимуть тварини, вам доведеться поховати двох із трьох своїх малюків, ви повільно помиратимете від голоду під час посухи. А якщо виживете, гнутимете спину під плугом від зорі до зорі. Нова Земля — справжній рай, друзі!
Господи, як би мені хотілося полетіти з ними.
Відпускаємо вас. Джо Гілл
Джо Гілл розпочав свою письменницьку кар’єру з оповідання «Краще, ніж удома» майже двадцять років тому, а в 2007 році опублікував свій перший роман «Коробка у формі серця». Він написав ще три романи, які публіка оцінила, збірку новел «Чудернацька погода», десятки оповідань (чимало з яких публікувало видавництво «20th Century Ghosts») і серію графічних романів «Локі та ключ», відзначену кількома преміями. Він — син вашого скромного редактора, котрий невимовно пишається цим родинним зв’язком. Нова історія, написана спеціально для цієї збірки, — одна з найстрашніших. Молімося, щоб вона ніколи не втілилася в життя.
Голдер бавиться третім скотчем і вдає байдужість до відомої жінки, яка сидить поруч із ним, коли всі екрани в салоні враз робляться чорні й на них з’являється повідомлення білими кутастими літерами: «УВАГА! ОГОЛОШЕННЯ!».
Система гучного зв’язку сичить статичними шумами. Голос у пілота молодий, це голос невпевненого підлітка, котрий звертається до натовпу на похороні.
— Народ, це капітан Вотерс. Я отримав повідомлення від нашої наземної команди і, поміркувавши, вирішив, що слід поділитися з вами. На авіабазі Андерсен на острові Ґуам стався інцидент, і…
Система гучного зв’язку змовкає. Западає довга тривожна тиша.
— …Мені повідомили, — раптом продовжує Вотерс, — що Стратегічне командування США більше не має контакту ні з нашими збройними угрупованнями на місці, ні з офісом тамтешнього губернатора. З моря повідомляють, що… що бачили якийсь спалах.
Голдер підсвідомо втискається в сидіння, наче реагує на турбулентність. Що, в біса, означає спалах? Спалах чого? У цьому світі багато що може спалахувати. Дівчина може присоромлено спалахнути. Очі в любителя високих ставок можуть спалахнути, як він побачить гроші. Блискавки спалахують. Ціле життя може спалахом промайнути перед очима. Чи може спалахнути Ґуам? Цілий острів?
— Будь ласка, просто скажи, чи застосували проти них ядерну зброю, — бурмоче відома жінка ліворуч від нього своїм породистим, грошовитим, улесливим голосом.
Капітан Вотерс веде далі:
— Мені прикро, що я не знаю більше, а те, що я знаю, таке… — Його голос знов уривається.
— Приголомшливе? — припускає відома жінка. — Бентежне? Неспокійне? Оглушливе?
— Тривожне, — закінчує свою думку Вотерс.
— Гаразд, — озивається відома жінка з певним невдоволенням у голосі.
— Це все, що мені відомо просто зараз, — запевняє Вотерс. — Щойно отримаємо нову інформацію, поділимося з вами. Зараз ми перебуваємо на висоті близько одинадцяти тисяч метрів і пролетіли приблизно половину шляху. До Бостона ми дістанемося, трохи випередивши розклад.