Марс заліз на своє місце другого пілота праворуч від Коґґінса, помітивши, що капітан, як завжди, максимально підтягнув крісло вперед. Можна подумати, що з невисоких чоловіків виходять кращі бомбардувальники, однак насправді жартівники в Сан-Дієґо чи Форт-Ворті полюбляли встановлювати педалі так, аби до них не дотягнулася людина середнього зросту.
— Можливо, політ буде коротким, — припустив Марс, втискаючись у крісло.
— Можливо, це буде справжнє жахіття, якщо винищувачі вирішать гатити по нашій групі, — озвався Коґґінс, не дивлячись на нього. Він зіжмакав свою пілотку (уже без дротяного кільця), надягаючи навушники.
Вони з бортінженером виконали передполітну перевірку. Марс закріпив засув на кришці люка над головою (аби та потім не гупнула його в обличчя) й висунувся, щоб перевірити, як рухаються елерони, стерна висоти і штурвал. Вони повинні були завестися від рухомого акумулятора, тож запалювання він вимкнув. Бортінженер руками розкрутив пропелери — кожен починаючи з номера 3 зробив по шість обертів, або «лопатей», проти і за годинниковою стрілкою. Процес був нудний, формальний, і виконували його механічно, та найменша помилка на цьому етапі могла призвести до вибуху — від закритого проміжкового охолоджувача до проігнорованого перемикача турбонагнітача. Бортінженер зафіксував противідкатні опори і стояв із портативним вогнегасником, чекаючи запуску двигунів починаючи з третього, аби запустити гідравліку. На швидкості 1000 обертів на хвилину показники приладів були задовільні: тиск мастила 45-50 фунтів, у вакуумних насосах — 4-1/2 дюйма, в акумуляторах для гальмування — 975 фунтів.
Коґґінс зменшив швидкість на дві третини, а Марс розвів паливну суміш до рекомендованого приладами значення. Виїхавши на злітну смугу, він газонув усіма чотирма двигунами, щоб протестувати пропелери.
По радіо з’явився Коґґінс:
— Перевірка внутрішнього зв’язку.
— Господи, я навіть носа літака не бачу, — озвався Марс, коли екіпаж узявся підтверджувати готовність на своїх позиціях.
Як завжди, туман мав розсіятися, щойно вони піднімуться над ним.
Голос Стекпоула:
— Бомбардир, прийом.
Він сидів у них під ногами поруч із радистом Джонсом. Радіо озвалось:
— Радисте, чуєте мене?
За Смітом завжди Джонс.
— Прийом, ліворуч посередині.
— Прийом-підйом, старий гном. — Це був Тьюкс, котрий сидів навпроти Сміта, за кулеметом посередині з правого боку.
— Верхня турель, з вами Йорґенсен.
Якби Марс чи Коґґінс розвернулися, вони б побачили на підніжці турелі Йорґенсенові черевики.
— Вітроу. З підфюзеляжною туреллю все гаразд.
Бідоласі доводилося скручуватися, наче в собачій буді, під фюзеляжем без парашута. Для парашута там не було місця. Щоб скористатися ним, стрільцеві потрібно було вилізти — з чиєюсь допомогою — і начепити його; теоретично впоратися з цим він мусив, поки охоплений полум’ям літак мчав до землі. Раз плюнути.
Лейтенант Джентрі вискочив, як Пилип з конопель, зі своєї бази, піднявши великий палець. Процедура вимагала, щоб його почули, тож вони почули.
— Вище носа, Джиммі, — гукнув Коґґінс.
— Хвіст готовий, капітане, — озвався Бек із того місця, яке Йорґенсен називав «кінцем автобуса».
Тієї миті здалося, наче Коґґінс зігнувся під вагою уявного ярма. Брови Марса поповзли вгору. Коґґінс нарешті вичавив із себе криву посмішку і сказав:
— Це кляте сидіння замале.
Попри незграбне устаткування, озброєння та сонний настрій, варто було «Шеді Леді» злетіти вгору, екіпажеві здалося, наче вони їдуть у лімузині. Вони нарешті побачили сонячне світло і синє небо. Будь-яка найменша винагорода була для них надзвичайно важливою.
На кілометровій висоті всі запалили цигарки, адже на трикілометровій слід буде вдягти кисневі маски. А потім їх підтримуватимуть у повітрі лише спітнілі яйця, доки спорожнений літак розвернеться назад, показавши континенту хвіст.
— Нас оточили «фоке-вульфи», — сказав Йорґенсен. — Усюди один-дев’яносто. Після зеніток завжди з’являлися винищувачі. Наступним я помітив, як Марс кричав у внутрішній телефон, що в нас просто під лівим крилом загорілася «Варґаська лялька». Я цього зі своєї турелі не бачив. Зенітка влучила в кисневий балон біля голови старого Джоунсі та розірвала на шматки його рацію. Костюм Вітроу з електропідігрівом закоротився і підпалив його. Усі верещали, кулемети гатили, «фоке-вульфи» шугали так близько, що можна було плюнути на них. Тьюкс смикнув трос свого кулемета і випадково підстрелив наш правий стабілізатор, намагаючись зупинити одного з тих гадів, і ми затремтіли, як стара п’яна шльондра. Саме тоді я й побачив її вперше.