Дашунька перейняла від батька залюбленість у безмовний тваринний світ і тому серед майбутніх зоотехніків у академії була одною з тих небагатьох, хто вибрав собі фах за покликанням, хоч ніхто їй і не вірив так само, як ніхто не вірив попервах у Веселоярську. Якби ж знали, що вона Юхимова дочка, та ще якби знали й самого Юхима, тоді, може, й… Але сказано вже, що в районі знали тільки тітку Ялосовету, бо належала до людей рідкісних. А Юхим що? Звичайний колгоспний бугаятник. Чоловік, щоправда, показний: хоч не високий, але тілистий, тугий, щоки в рум’янцях, чуб і вуса вже білі, але брови чорні й густі і під бровами очі теж чорні-чорні й молоді такі, ніби у вісімнадцятилітнього. Та хіба мало в нас у степах таких бровастих і окатих? Але ж бугаятник! Ще коли б звався, скажімо, завсектором племінних бугаїв або вченим секретарем відділення бугайознавства, тоді б до Юхима міг виникнути інтерес, а так… І потім, що таке бугай? Низьке, важке, неповоротке, вперте й зле, корида в українських степах немодна. Культу бика, як у древніх крітян чи в єгиптян, тут не існувало, виконував тут бугай найпримітивніші функції самця, — то яка ж тут особлива слава для того, хто доглядав цих істот?
Одразу по війні Юхим був жереб’ятником, себто доглядав жеребців. З жеребцями чоловікові ніби й веселіше, жеребець серед інших представників цієї статі, може, найдосконаліше збудований, коло нього й сам почуваєшся кращим, чи що. Але в ті тяжкі роки доводилося в страшенному поквапі відновлювати поголів’я, а жеребці були не дуже вгодовані (бо чим?) і дрібненькі. Юхимове серце не витримало наруги над тваринами, і він перейшов у бугаятники. Може, й не пішов би, але до бугаїв присмоктався чоловік нечесний, якого конче треба було замінити. На кожного бугая давали по десятку яєць на день, так той бугаятник яйця збирав та відправляв із жінкою на базар, а одним жовтком обмазував пірцем бугаячі морди, ніби вони заїдалися. Та намазував так далеко од рота, що бугай не міг злизати жовток, хоч як висолоплював язика. Цього вже Юхим не міг стерпіти. За бугая ж справитися не можеш, то яке маєш право поїдати належний йому раціон!
Сам Юхим не те що обкрадав бугаїв — увів для них додаткове харчування за власний кошт: по пляшці чеського пива щодня. Од пива бугай увесь лисніє, м’язи в ньому не висять гирями, а так і грають, як половіюче жито на вітрі, і тонус підвищується, і в настрої зникає похмурість. Чеське пиво тітка Ялосовета вимінювала на карасів в інтуристівськім кемпінгу на шосе Москва — Сімферополь. Карасі вона вимінювала в рибалок за олію, олію добувала на маслобойні в обмін за соняшники, які вимінювала в колгоспах за макуху. От жінка! Коло бугаїв і Юхим посмикував пивце, а іноді пробував і спиртику, який відпускали йому для операцій по штучному осіменінню. Бугаї в Юхима були м’ясної породи (назви він запам’ятати не міг, але охоче пояснював, що менших за тонну не тримає), популярністю користувалися неабиякою, і хоч Юхимова посада, повторюємо, до прославлених не належала, сам він вважав, що слово «бугаятник» — одне з найпрекрасніших.
Коли Дашунька написала батькам, що має призначення до Веселоярська, і попросила подбати там про її житло, а тоді коли вже почала працювати і наштовхнулася на перші труднощі і материнське серце на відстані вчуло ті труднощі, і тітка Ялосовета, запрігши свою кобилу, спитала Юхима, чи не поїде він провідати доньку, той аж обурився:
— Та чи ти не знаєш, що не можу покинути бугаїв!
— Бугаї тобі дорожчі за рідну дитину!
— Дитина не пропаде, а тварина безсловесна. Не доглянеш — загине…
Ми зосереджуємося тільки на кульмінаційних моментах дії, все, що перебуває між ними, позбавлене суттєвості і тому лишається поза нашою увагою. Завдяки такій манері розповіді досягається більша глибина в часі, в свідомості й долі. Хтось незгодний? Заперечення автор просить надсилати в письмовій формі. Нам же треба переходити до Дашуньки, яка справді й не думала пропадати у Веселоярську.