Выбрать главу

72

Звичайно ж, Дашунька, незважаючи на свою вищу освіту, ніколи не читала Августа Бебеля і не знала, що він сказав про жінку при соціалізмі. А тим часом у його книжці «Жінка сучасного, минулого й майбутнього» написано: «Жінка нового суспільства цілковито незалежна в соціальному й економічному відношеннях… Вона тоді й по відношенню до чоловіка вільна й рівноправна і цілковито незалежна, Вона виховується так само, як і чоловік, тільки з тими відхиленнями, яких вимагає різниця статі. Вона може розвивати свої розумові й фізичні сили за природних життєвих умов, вона може обирати для своєї діяльності ті області, які відповідають її схильностям, бажанням і здібностям. Вона працює на тих самих умовах, що й чоловік. Вона бере участь у заняттях, задоволеннях і бесідах з рівними собі або з чоловіками, як захоче або зможе. Стосовно вибору предмета любові вона теж нарівні з чоловіками вільна й незалежна, бо людина повинна мати змогу так само вільно розпоряджатися своїм найсильнішим потягом, як і рештою природних імпульсів.

Коли ми не маємо нічого проти того, що Гете і Жорж Санд — ми наводимо для прикладу дві „найбільші душі“ — жили, як їм заманеться, та ще й друкуємо, надто про любовні справи першого, цілі бібліотеки, які поглинаються його шанувальниками і шанувальницями з якимось благоговійним захватом, то чому ми не схвалюємо в інших того, що слугує предметом захопленого подиву в Гете і Жорж Санд».

Так, так, чому не схвалюємо? З цим прискіпливим запитанням чіплялися до Дашуньки вже через місяць після її появи у Веселоярську не веселоярівці, які були рішуче й назавжди відіпхнуті на задній план, а всі ті, хто прибував до села в рангах надзвичайних представників та уповноважених. З появою Дашуньки у Веселоярську знов і негайно відродилася стара, забута вже професія представника-уповноваженого, який сидить у колгоспі тижнями й місяцями, забувши про сім’ю, про світ, навіть про власне ім’я. До сільськогосподарського виробництва це не мало ніякого відношення. Ні до механізації ферм, ні до впровадження високоврожайних сортів пшениці, ні до гібридної кукурудзи. Причина була одна: Дашунька!

Почалося все з випадковості. Бо ж відомо, що нема нічого закономірнішого, ніж випадковість. Щоправда, як люди свідомі, ми набагато вище ставимо задум, але тут закономірнішою все ж була випадковість. У Веселоярську скликано міжрайонну нараду спеціалістів по благоустрою колгоспного села. Де ж і скликати таку нараду, як не у взірцевому й прекрасному Веселоярську! Люду набилося чимало, вперше заповнений був колгоспний новий готель, були квартиранти в голови сільради, в Зіньки Федорівни, в бухгалтера Левка Левковича, в директора школи і в Грицька Грицьковича, трьох учасників наради відведено й до тітки Наталки, хоч вона тепер, маючи Дашуньку, не дуже й сумувала за ночувальниками. Але гостинність у степу — понад усе, тож Наталка подала гостям нові рушнички, поклала непочатий брусочок туалетного мила «Суничне» до вмивальника перед хатою, поштиво ждала, поки вони помиють руки, а тоді запросила в прохолодну хату до гарячого борщу. Гості теж виявилися людьми поштивими: перш ніж зайти до хати, довго обшкрябували перед порогом об залізячку черевики, тоді познімали свої новенькі (може, придбані саме для такої наради) капелюхи з рисової соломи, обперезані чорними муаровими стьожками, поклали ті капелюхи на лавочці під хатою (Наталка любила, сидячи на тій лавочці, мити увечері ноги теплою водою) і аж тоді, покахикуючи і потрушуючи плечима, пішли за господинею.

Церемонія з’їдання Наталчиного борщу була вельми затяжною, бо, коли десь години через дві нагодилася туди Дашунька, гості ще не показувалися з хати, господиня теж перебувала, як сказав би Іван Михайлович Дузь, в структурі інтер’єра, а тим часом на екстер’єрі, тобто зовні, відбувалася подія майже драматична. Дашунька була й не першим свідком тієї події. З-за парканчика, що відділяв хату від Наталчиного городу, визирав правнук діда Утюжка Павутя (отой, що вперше навчився перевертатися того дня, коли автор мало не втонув у Карповім яру). Очі в Павуті горіли цікавістю, з усього обличчя так і бив сміх.

— Ти чого? — пошепки спитала Дашунька.