— Що терпіти?
— Сам знаєш. Ти з нею хоч раз поговорив за рік?
— З ким?
— З Котею.
— Та… говорив.
— Про що ж? — Вона допитувала його, так ніби була прокурором Дашком і суддею Верещакою. Звинувачувала невинного, а він навіть не мав сили протестувати.
— Ну… — Гриша спробував згадати й не міг нічого згадати. — Про все.
— Це ти їй про все. А вона? Наші дві ненависті гризуться гарними білими зубами?
— Ну, й вона… говорила.
— Про що ж?
Про що, про що? Варіації на тему «відчепись» і покірливе слухання викрикуваних горлоломним голосякою Безтурботного віршів?
— Чи я знаю? — розгублено прошепотів Гриша.
— Людина не може відмовлятися від знання, не принижуючи себе! — строго сказала Дашунька. І несподівано спитала: — Ми як умовимося? Ти доведеш мене до тітки Наталки чи я тебе додому? Мабуть, ліпше я тебе…
Коло Гришиного двору вона поцікавилася:
— Все забуваю. Скільки тобі років?
Хлопець відповів, дивуючись, навіщо це їй.
— Всього на три роки молодший за мене? Мало!
— Що мало? — не зрозумів він.
— Не грає ролі. Надто перед жнивами.
Навіщо тут ще й жнива, цього Гриша не міг збагнути ні за які гроші. Дашунька ж приторкнулася йому до руки, — круть! — і щезла в темряві. Найпривабливіший стан дівчини — недоторканість. Нікому не належати, ні від кого не залежати, бути нічиєю! Нічийна територія! Геть світовий імперіалізм і всіх загарбників!
74
Та що таке дівчата — вчорашні й завтрашні — перед жнивами! На превеликий жаль, слова «жнива» немає в Українській Радянській Енциклопедії так само, як і слова «вареники». Зате знаходимо його в Івана Цюпи, який сміливо закликає хлібороба: «Ори її, засівай, збирай багаті жнива!» Тут уже мається на увазі не просто косіння-молотіння, а врожай взагалі, надто такий, як того літа, що ми про нього розповідаємо, — мільярднопудовий, небачений, перший в історії української землі, чудо-врожай і диво-жнива!
Найпопулярніші тепер люди перед жнивами й у жнива — комбайнери. Бо, як справедливо зазначають автори монографії «Народна землеробська техніка українців» («Наукова думка», 1971): «Ручні знаряддя, такі, як серп і ціп, зберігаються на горищах як пережитки минулого. У кращому випадку вони використовуються час від часу на присадибних ділянках людьми похилого віку. Молодь нерідко навіть не має навичок користування ними». Та й як ти вчитимешся користуватися серпом або ціпом, коли є комбайн, який косить і молотить, ще й соломоньку кладе! І ось залишаються ті, хто опанував (або опанує) комбайн, а решта опиняється на будівництві найбільшої в світі домни, на каналі Дніпро — Донбас, на БАМі, Саяно-Шушенській ГЕС, в Нуреку, на Самотлорі, і не вернуться вони під того дуба, що під ним народилися, хоч би як голосно закликав їх Юрій Мушкетик у своїй повісті «День пролітає над нами».
Для комбайнерів у колгоспі не шкодують нічого. Перший мед з пасіки, перший огірок з парників, перша картопля, заколоти кабанчика, зарізати бичка — все для них. Але однаково іноді навіть такі скромні хлопці, як Гриша Левенець, вже не кажучи про Самуся, збираються в кімнаті головного бухгалтера Левка Левковича, щоб з’ясувати, чи не «зажимає» чогось з харчів Лев-Лев. Адже всім відомо, що бухгалтери — найскупіші люди на світі і ніколи нікому не вірять, так само як слідчі й екзаменатори на вступних екзаменах до інститутів.
— Товариші комбайнери, ви мене ображаєте! — вигукує бухгалтер, нервово протираючи товсті скельця окулярів. — Ми все для вас, а ви…
— Все правильно, — каже Самусь. — Ви — нам, ми — вам. Для показників треба базу, а база — тут.
Він показує на свій живіт, якого, власне, й немає. Треба б показати на живіт Левка Левковича, але тоді вийде так, що показуєш на плакат, який висить на стіні за бухгалтером: «Випившим виходити на балкон суворо забороняється».
Колгоспна контора тепер двоповерхова, кабінет Левка Левковича на другому поверсі, балкон позад головбуха просторий, двері на нього широкі.
— Де не п’ють, а в бухгалтерію приходять виписувати закуску, — виправдовується Левко Левкович.
— Хіба хто падав з балкона? — дивується Левенець.
— А ти хотів, аби падали! — суворо дивиться на нього бухгалтер. — Ти ж борешся з втратами зерна в комбайні не після жнив, а перед жнивами?
— Та перед…
— Отож і воно!
Герметизація належить до вічних тем у колгоспних розмовах. Навіть у нових, найдосконаліших комбайнах доводиться то підгинати петлі перехідного щитка між жаткою і похилою камерою, то рихтувати верхній козирок грохота, то приклепувати ущільнюючі відливи, то вправляти прогумовані ремені похилої камери, зернового й колосового шнеків, то вигадувати свої власні ущільнювачі, бо хто ж і порятує затурканих учених, як не самоуки з розмахом.