Щоправда, дід Левенець таки запримітив, що повз вікна ніби промайнуло щось біле-біле, і звернув увагу діда Утюжка.
— Що б то воно могло бути?
— А хто ж його зна.
— Мо’, машина?
— Та дуже вже ловке.
— Ото й я думаю: хіба машина така ловка буває?..
Так погомонівши, діди все ж для певності вигулькнули з хати і тоді побачили авторову «Побєду», яка висіла на греблі, наполовину занурившись у глибоку воду. Навіть у багатому всілякими випадковостями житті обох дідів таке траплялося вперше. Вони побігли вниз до греблі, налякано махаючи руками, так ніби могли тим маханням зарадити чимось авторові. Та коли добігли і побачили, що машина досить міцно зачепилася заднім мостом за пакіл, то дружно й весело застукотіли в праве скло і стали показувати авторові, щоб він не мокнув більше у воді, а мерщій вилазив на цей бік. Автор показав, що він боїться зворухнути машину.
— Та не бійтеся, чоловіче!
— Зачепилося так, що й не одчепиш!
І тоді автор послухався досвідченої мудрості і поволеньки видобувся зі своєї мокрої домовини.
— Тепер аби дати знати нашим механізаторам, — сказав дід Левенець, — то вони вас вмент би вихватили з цієї мокречі!
— Дати, — думаючи про Павутю, якого він лишив без догляду, пробурмотів Утюжок. — А як ти даси? Далеко ж!
— Ви тільки скажіть, куди бігти, я залюбки, — вицокуючи зубами, сказав автор, — хоч трохи зігріюся…
Діди були добрі й показали, куди бігти, автор побіг, знайшов спершу обліковця тракторної бригади Івана Івановича, той якось упіймав свого сина Рекордиста з мотоциклом, спільними силами добулися до Самуся, з яким автор уперше й познайомився, і Самусь задля столичного гостя зробив виняток, перервав трудову діяльність і своїм трактором витягнув машину.
11
Гриша Левенець у всіх цих подіях ще не брав активної участі. Взагалі можна б сказати: ніякої участі не брав. По історії якраз тоді дійшли до хрестових походів і його продражнили Річард Левине Серце, хлопець тяжко переживав своє прізвисько і, мабуть, зозла вигадав для Щусів після історії з бутлем настойки подорожника прізвисько Плантагенетів, а може, це пояснювалося ще тим, що з ним разом (на два класи молодша) вчилася донька Щуся-лісника Котя (ім’я, вочевидь, походить від Катерини, але точно стверджувати цього автор не може, зважаючи на досить вільне поводження світлоярівців з іменами, внаслідок чого, скажімо, звичайна собі Оксана могла зватися тут Санькою, Шуркою, Сашунькою і навіть Сашкою).
Читачі цілком справедливо можуть кинути авторові докір за те, що він забув про свого головного героя і вдався до несуттєвих балачок, на що автор міг би відповісти, що йому відомі факти, коли в книжках не просто гублять головних героїв сторінок на двісті-триста, а й зовсім забувають ввести їх у розповідь і крутяться довкола другорядних дійових осіб, як чорт коло сухої груші. Читай і смійся.
Але про літературу говорити зайве: вона є або її нема. Скільки автор пам’ятав, завжди за машинами (та й за возами навіть) ганялася в степах пилюка. Тільки зупинишся, впаде на тебе стіною. Отак і література: зупинись, перестань писати і візьмися за балачки, якою повинна бути література, так ті балачки і накриють тебе, і чи й виберешся з-під їхнього запинала.
Щоб стрибнути вперед, треба розігнатися, відійшовши назад. Процедура затяжна та обтяжлива, але неминуча. Так і в цій розповіді, хоч як це прикро, доводиться задкувати або, як кажуть мудрі люди, вдаватися до ретроспекцій. (Доктор ерудичних наук заспокоїв автора, повідомивши йому, що ретардуючий момент, себто «відбігання» назад і «забігання» в різні боки, характерний уже для поем Гомера, що досить детально обговорювалося в листах між Шіллером і Гете в квітні 1707 року).
12
З погляду ретроспекції найважливіші два моменти. Перший: стерня. Другий: морозиво. Стерня нам видається набагато важливішою, бо з неї якраз і зродиться головний конфлікт, який рухатиме нашу розповідь, не дозволяючи їй зупинитися. Що ж до морозива, то це тільки епізод.
Отож, коли справа з переселенням у плані теоретично-демократичнім була вирішена, до Карпового Яру прибув державний землевпорядник, яким виявився не хто інший, як Гришин батько землемір Левенець. Гришина мама Сашка й слухати не хотіла про свого втеклого чоловіка, тому поселився він у діда Левенця і покликав до себе свого сина.