Але ж, як каже Самусь: «Все правильно!»
32
Змінність може існувати тільки поряд з незмінністю, хоч така істина й нагадує переконання начальника в’язниці, що в'язниця конче потрібна для гострішого відчуття ідеї свободи.
З Карпового Яру переселилися в новий Світлоярськ усі, тільки лісник Щусь лишився в лісництві. Взявши від Карпового Яру найголовніше — людей, перейнявши звичаї, ввібравши дух працелюбства і невтомності, Світлоярськ мав би витворити свій власний спосіб життя, зовсім одмінний від карпоярівського. Справді, змінилося місце, змінилося саме село, ставши схожим на маленький центр сільськогосподарської індустрії, тут була незрівнянно більша насиченість технікою, без електрики вже ніхто й не уявляв собі бодай одного дня. А люди ті самі. І того самого Самуся застав Гриша Левенець, повернувшись з училища механізації, і в школі так само читали: «Нимидора поралася коло печі», — хоч жінки світлоярівські поралися коло газових плит, а імені Нимидора не знав навіть колишній піп Парфен.
Старші карпоярівці, мовби перейнявши з шкільних програм їхній упертий дух консерватизму, майже не піддалися життєвим змінам.
Це було просто незбагненним: зовні мовби нічого схожого з колишнім карпоярівським існуванням, а придивишся пильніше — в людях усе те саме, так ніби щоденні земні справи з їхньою постійною змінністю не зачіпають в людині її особистої сутності майже зовсім.
Техніку вони сприйняли як належне. Оволоділи, підкорили, поставили собі на службу. Враження було, ніби ця техніка в них — цілі тисячоліття, хоч насправді найскладнішим механізмом, який знали їхні діди, було точило. Тепер, завдяки насиченості життя технікою, світлоярівці менше витрачали енергії на зовнішній світ, бо там порядкували й трудилися за них машини й механізми, і тоді відбувалося накопичення і виверження людської індивідуальної сутності ще з більшою силою, ніж давніше, набуті звички і риси кожного мовби ще посилювалися і загострювалися.
Самусь ще з більшою силою бив по високих показниках, не озираючись і не дивлячись собі під ноги. Обеліск став ще більшим прихильником обелісків. Дядько Зновобрать під напливом спеціалістів з вищою освітою хоч і визнавав, що в принципі, як кажеться-говориться, можуть бути люди розумніші за нього, але рішуче не бачив, кого ж можна обрати на його місце. Вустя-Чухалка чухалася ще дужче. Її Петро ще довше спав на своєму візку. Іван Безтурботний став ще безтурботнішим, що не перешкодило йому перебратися до райцентру. Дід Утюжок ще наполегливіше домагався прасувати прапори перед кожним щонайменшим святом. Щусі стали мовби ще ледачішими, а Самусі — ще здобичливішими.
Виходило, що вся надія на таких, як Гриша і підростаюче покоління. Але й Гриша, зіткнувшись з незмінністю світлоярівських характерів, відчув розпачливе безсилля, яке ще поглибилося від перших невдач із старим комбайном. Та ще він мав необережність заявити про те, що зрівняється колись із Самусем, а тоді й перевершить його у всьому. Самусь такій заяві навіть зрадів, бо, мабуть, знудьгувався без суперників і супротивників. При зустрічі він, упритул розглядаючи Гришу своїми красивими нахабними очима, сказав: