Найбільшого напруження події набули вже перед самими жнивами. Конфлікт між Самусем і Гришею Левенцем загострювався більше й більше і загрожував вибухнути якимсь не баченим у цих краях катаклізмом, але глибоко й неприпустимо помилялися всі, хто звів би цей конфлікт до мовчазного й не до кінця зрозумілого суперництва двох механізаторів за чорняву доньку лісника Щуся. Хоч зовні, надто для людей невтаємничених, могло все видаватися саме таким, але ми не можемо припустити навіть думки про здрібнення намірів і життєвих устремлінь наших героїв. Бо в душах їхніх (у зовсім молодій Гришиній і старшій на десять років Самусевій) лунали не самі лиш пісні про кохання, але могутньо гримів і марш механізаторів (слова Негоди, музика Пашкевича, виконує хор механізаторів під керівництвом Безкоровайного): «Ой прослались довгі гони, степ розбуджений дріма, заправляймо, хлопці, коні та й сідаймо, друзі, до керма. Усміхнися, земле-мати, дзвонить колосом врожай. Перемоги здобувати ми рушаєм на передній край. Не забудуть степ і зорі, ясний місяць, темний став, як ми в клекоті моторів йшли у наступ до нічних заграв». І приспів: «Гей, могутня, дужа сила відростила наші крила, запалила нас, поріднила нас!»
З таким маршем тяжко змагатися навіть Коті. А хіба ж тут справа обмежується самим маршем?
39
Світлоярськ переживав цивілізаційний шок.
Шок був несподіваний і запізнілий. Міг би виникнути одразу після переселення, викликаний безліччю прекрасних причин: архітектурою нового села, електрикою, водогоном, газом, радіо, телевізором, телефоном, небаченими громадськими будівлями, монументами на просторих площах Світлоярська, зрошувальною системою, яка поклала край залежності від примх погоди, чайною, де давали не тільки чай, а й дещо міцніше, цілим загоном сільськогосподарської авіації, який отаборився за Світлоярськом, на колгоспному аеродромі, поряд з бригадою механізаторів. Усе це сприймалося як належне, як даність, як завойоване й закономірне, воно ставало побутом, звичайним життям, іноді навіть буденністю, ніхто не захоплювався всемогутньою силою електрики й не заклякав побожно перед таємничою дією електронів, три трансформатори (один коло сільради, другий коло ферм, третій коло Самусів) привертали увагу не більше, ніж колись курінь на баштані або колодязь з журавлем; газ був балонний, але світлоярівці вже очікували, коли спорудять газопровід Оренбург — Західний кордон, щоб десь втулитися з своєю трубочкою й собі, тим часом законно обурювалися, коли траплялися перебої з завезенням балонів, і в районній газеті «Голос степу» в рубриці «Листи трудящих» скаржилися: «Доки Світлоярськ сидітиме без газу? Іншим завозять, а нас минають». Деяке збурення вніс у життя світлоярівців телевізор. І не занадто цікаві програми Українського телебачення, а також не через те, як назвав його Варфоломій Кнурець, радіологічне оскаженіння ефіру, що його викликали над Світлоярськом електромагнітні поля від радіо, телебачення й високовольтних енергетичних ліній, — просто розпочалося змагання, в кого вища телеантена, в кого красивіша сталева вежа, хто вловлює більше програм; коли ж Безкоровайному його сини, які давно вивчилися на інженерів сільгоспмашин і десь працювали на тракторних і комбайнових заводах, понаварювали до його телевежі сталевих драбинок, трубок, щіток та їжаків і телевізор бригадира колгоспних механізаторів став ловити не тільки всі радянські програми і програми Інтербачення, але й Рим, Париж і дрібненькі європейські країни, тоді село кілька місяців вело гарячі суперечки про те, де вродливіші теледикторки: в Римі, в Парижі а чи в деяких дрібненьких європейських країнах.
Не дуже стривожилися світлоярівці, не почувши жайворонка в полі, бо якось не вміщалося в голові, щоб таку гарну пташку могли витравити гербіцидами, хотілося думати, що вона просто не прилетіла одну й другу весну, як не прилітають іноді ластівки. Трохи більше стурбувалися, не почувши деркача. Все ж таки жили колись на краю плавнів, коло високих трав, і щоліта чули, як у тих травах подає голос деркач. Ніхто його ніколи не бачив (бо втікав деркач навіть од всюдисущих косарів), деркач теж нікого не бачив, він собі дирчав у травах, всі люди те чули, а він чув людей. Повесні приходив пішки з Африки, восени знов мандрував туди, так тривало завжди, а от у нове село не прийшов. Чи то збройний конфлікт на Близькому Сході, чи гербіциди, чи безліч шосе по дорозі стали на заваді. Одним словом, цивілізація.