Шалений біг не вгавав, він ще набирав на силі, машин більшало з кожним днем, техніки прибувало як у колгоспному господарстві, так і у власному користуванні в колгоспників. Самусь, наприклад, випробував і обидва свої мотоцикли, і машину; Рекордист Іванович, що спершу їздив тільки на мотоциклі, несподівано в неділю з’явився на новенькому «Москвичі», який щойно придбав йому батько його Іван Іванович Несвіжий; навіть Гриша Левенець, хоч який спокійний був хлопець, теж піддався всезагальному шалові й пиряв на мотоциклі туди й сюди по асфальту, катаючи то свого помічника Педана, то іноді Котю, яка від політики «відчепись — не чіпляйсь», мабуть, під впливом асфальту, несподівано перейшла до підступної тактики гри на два фронти і каталася тепер на мотоциклі то з Левенцем, то з Самусем. Щастя, що відмовлялася їздити з Самусем на машині, бо мотоцикли — це справа видима, тут ні прихованості, ні таємничості, ні недозволеності, які можуть процвітати в закритій машині, та ще в такого типа, як Самусь.
Ганяла по асфальту не тільки молодь, а й люди поважні, з становищем, сама Зінька Федорівна тепер те й знала, що чухкала своєю «Волгою» то від контори до ферм, то від ферм до контори; товариш Зновобрать, який ще, на жаль, не мав для сільради ніяких транспортних засобів, змобілізовував для себе то «Волгу» Зіньки Федорівни, то якусь вантажну машину, то й чий-небудь мотоцикл і теж проскакував разів з п’ять чи шість на день по асфальту, приглядаючись до порядку. Навіть Петро Безтурботний вирішив змінити свій усталений маршрут од плавнів до ферм так, щоб він захоплював асфальт, і пара його гнідків сонно плентала тепер щодня посеред знесамовитілої техніки.
Хто б усе це міг пояснити і як пояснити?
Дядько Обеліск, що звик підсумовувати всі нові явища в лаконічних формулах «знищить» і «водрузить», від заяв утримувався, мабуть, теж був приголомшений небувалим явищем, попросту кажучи, був у стані цивілізаційного шоку. Щусі й Самусі були учасниками великих перегонів на світлоярівському асфальті — отож їм було не до узагальнень, висновків і пояснень. Шкільні вчителі, аж до велемудрої й досвідченої Одарії Трохимівни, демонстрували цілковите безсилля, бо вчителі завжди безсилі перед невідомим. Доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець, коли автор розповів йому про те, що відбувається в Світлоярську, став наводити якісь занудливі статистичні дані про те, скільки в якій країні машин, але це було типово не те.
— Машини, про які ти кажеш, кудись їдуть і щось везуть, — зітхнув автор. — А в Світлоярську ніхто нікуди не їде. Тут просто їздять! Може їхати й завернути через сто метрів, може виписувати по шосе кола, вісімки, може їхати зигзагами, це вже просто їзда задля їзди, як мистецтво для мистецтва. Чим це можна пояснити?
— В діях людства подібних прецедентів не спостерігалося, — розвів руками Варфоломій Кнурець.
Чи не найближче до істини підійшов найстаріший житель Світлоярська столітній дід Гнат, який сказав просто й коротко: «Все ото нечиста сила казиться!»