Та не забуваймо, що маємо справу з Самусем. А що для Самуся Педан! Та ще коли вся ця весна йшла під знаком Щусевої Коті!
Весняну сівбу Самусь протиркав-продиркав на своїх мотоциклах та на нічних посиденьках з лісником Щусем, який успадкував од своїх ліниво-повільних предків такий камінний зад, що міг за чаркою та смачною закускою просидіти не те що ніч і день, а й тиждень, місяць, рік, ціле життя! Аби лиш металася по хаті його циганочка Олеля, шурхала в піч та з печі рогачем, діставала горщечки, казаночки, макітерки, риночки, виставляла на стіл полив’яні полумиски та білі тарілки, а вже налити лісник міг і сам, бо відповідний посуд і в потрібній кількості мав завжди під столом, лиш намацай босою — аякже! — ногою пляшку, нахилися, вихитай кукурудзяний качан і…
«А дим терпкий у полі, а в полі дим іржавий…»
І яка там сівба, яка там якість, коли лісника не пересидиш, малого Левенця не пересилиш, а Котя вперто править своєї: «Відчепись!»
Тітка Лисичка, зрозпачена нехлюйством і нахабством Самуся, спробувала для викриття його бракоробства використати останні досягнення техніки. Вона попросила льотчиків з загону сільськогосподарської авіації провести аерофотозйомку полів, засіяних Самусем, і, як наочний доказ, поклала знімки на стіл голові колгоспу. Зінька Федорівна, ясна річ, була найвищої думки про головного агронома. Але дискредитувати найкращого механізатора? Товариш Зновобрать теж зайняв позицію неокреслену.
— Барбос цей Самусь — усі знаємо, але, кажеться-говориться, маяк же! А як ти будеш без маяка на території сільради?
Грицько Грицькович так само віддавав належне трудовим успіхам Самуся, але в питанні про якість роботи виявився так само непоступливим, як і тітка Лисичка.
— Запросимо Самуся, і хай нам відповість! — рішуче заявив він.
Самусь довго не йшов до контори, бо був відомо де. Коли ж забіг, то страшенно поспішав, не захотів навіть сідати, з Лисиччиних аерофотозвинувачень поглумився типово самусівським способом:
— Все правильно! Поля колгоспу «Дніпро» з пташиного льоту.
— Та ти придивись, придивись, безсовісний, — пригинала його до знімків Лисичка. — Це ж ти так сіяв! Дивись, які огріхи! Весь лан у латках.
— Все правильно! — згодився Самусь. — Латки маються. Повітряні ями.
— Та які повітряні? Земля ж!
— Літак провалювався, і апарат втрачав різкість. От у вас і получилися латки на знімках, тітко Лисичко. Все правильно!
— А може, й справді повітряні ями? — висловив сумнів і Грицько Грицькович. — Ми тут ще не досвідчені, та й літак же не пристосований. Розкидати добрива чи там обробляти поля гербіцидами — це одне, аерофотозйомка ж — зовсім інше. Як, Зінько Федорівно? Може, для цього треба найняти вертоліт?
— Ось побачите, що у вас зійде! — пообіцяла їм тітка Лисичка. — Буде вам вертоліт!
— А ти, кажеться-говориться, не пар парка! — заспокоїв її Зновобрать. — Самусь передовий механізатор, не міг же він ото допустити… Може, справді повітряні, як кажеться-говориться…
А як стало в полях сходити, на Світлоярськ упав цивілізаційний шок, якому піддалася навіть тітка Лисичка, що днів зо три металася своїм «Москвичем» по свіжому асфальту сюди й туди, щоправда, роблячи несміливі спроби вивезти Зіньку Федорівну туди, де сходить найкраще, але спроби ті були занадто несміливі, бо засіяне ще не зазеленіло як слід, а цивілізаційний шок діяв на головного агронома з силою майже такою, як на отого хлопця, що дочепив до саморобного мопеда вихлопну трубу з гумового шланга.
А тоді сталася катастрофа! На буряковому полі, що починалося коло крайньої в Світлоярську хати Педана, не було сходів не на якійсь там латочці, а на ділянці в гектар або й півтора! Буряк сіяв Самусь. Педан мав до цього відношення суто географічне (бо поле починалося коло його хати), але Педанова дружина Галинка — виробниче: не зійшло саме на її ланці.
Це вже був не аерознімок і не повітряна яма! Тітка Лисичка домоглася, щоб на поле виїхало правління колгоспу, Самуся кликати не довелося, бо він теж був член правління і разом з усіма міг досхочу, як заведено казати, помилуватися ділами рук своїх. Чорне поле посеред першої весняної зелені, поле без сходів, мертве й страшне — для хлібороба мов жива смерть перед очима. Всі мовчали, навіть тітка Лисичка не могла мовити бодай слово, зате Самусь не розгубився.