46
Все ж таки автор не може допустити, щоб над усіма подіями панувала обтяжлива напруженість конфлікту. Відпочинь сам, дай відпочити й людям. Гомер у шістнадцятій пісні «Іліади», показавши, як троянці підпалили один з ахейських кораблів, і заспокоївши читачів повідомленням, що мірмідоняни, могутні й хижі в бою, мов вовцюгани, готові прийти на допомогу, і в гадці не має мерщій кидати мірмідонян у бій! Хай собі палає корабель, хай тупцюють войовничі мірмідоняни, а поет спокійно оспівує п’ятьох їхніх вождів, розповідає про походження кожного з них, неквапливо перелічує імена батьків і матерів, вимальовує в усіх деталях родовід і Алкімедона, і Фенікса, і Пізандра, і Євдора, і Менесфія. Без такої (відверто кажучи, неприродної) затримки дії епос немислимий. Зухвалому ж авторові (не Гомеру, а Загребельному) конче кортить написати саме світлоярівський епос, хай і куценький та піддирканий, бо, кажуть, тепер епос страшенно модний.
Нормальний плин розповіді, здавалося б, не вимагав вводити в конфлікт довкола буряків нових героїв, бо й так зібрано там мало не всіх найповажніших людей Світлоярська. Але Самусеві потрібен помічник, а з присутніх на буряковому полі ніхто в такому темному ділі помічником не міг бути. Тоді хто ж? Не інакше, як Рекордист Іванович, син Івана Івановича Несвіжого, колишнього обліковця тракторної бригади, а тепер старшого вагаря, завідуючого колгоспним сховищем пального і отрутохімікатів. Між пальним для машин і гербіцидами для обробки зерна й нищення бур’янів на полях спільного немає нічого, ці вкрай несхожі речовини об’єднуються тільки особою Івана Івановича Несвіжого, якому правлінням колгоспу довірені ключі і від одного, і від другого сховища. А що спільного між Самусем і сином Несвіжого Рекордистом? Один трудівник, другий ледащо, один гримить славою, про другого розлітається неслава, одного хоч, може, й не люблять, так шанують, другому — ні любові, ні шани, тільки махнуть рукою: «A-а, Рекордист Іванович?.. Отой жабоштрик?..» Що може об’єднувати таких несхожих своєю поведінкою людей? Вік? Але Рекордист був молодший. Мотоцикли? Але в Самуся — це премія за трудові успіхи, а в Рекордиста куплений за невідомі заощадження Івана Івановича Несвіжого, невідомі й не до кінця з’ясовані, бо зростали вони невпинно і з такою швидкістю, що незабаром дали змогу придбати ще й «Москвича», на якому Рекордист ганяв по світлоярівському асфальту в неділю, щоб показатися перед людьми в усьому блиску й розкошах. Тут би можна було трохи затриматися, щоб розповісти про вагарювання Івана Івановича. Але ця посада в колгоспі оточена майже такою таємницею, як деякі містичні культи, і навряд чи з нашими слабкими силами вдасться піднести бодай краєчок таємничої завіси. Дамо змогу зробити це колгоспній ревізійній комісії, очолюваній уже тридцять років дідом Левенцем, і повернемося до отого питання про спільність між Самусем і Рекордистом. В чому ж вона і чи була насправді? Була, і в такому пункті, про який не здогадуються ні найдопитливіші, ні найдоскіпливіші, ні найпричіпливіші читачі.
Самусь і Рекордист Іванович були родичі! Бо Рекордист теж носив прізвище Самусь, а Несвіжими їх звали через те, що дід Рекордиста Івановича Іван Самусь ще до війни, відбуваючи військові збори в Яреськах…
Ах, яка це була типово карпоярівська історія! Але автор боїться, що її виклад неприпустимо уповільнить нашу розповідь, і вимушений утриматися від спокуси поговорити про те, що сталося колись у Яреськах. А як же з епосом і з навмисним уповільненням дії? Про епос автор пам’ятає, але не забуває й того, що він не Гомер, а Рекордист Іванович — не строкатозбройний Менесфій, тому про Яреськи поговоримо трохи згодом.
Отже, Самусь звернувся до Рекордиста Івановича як до родича з таким запитанням:
— Рекордя (це було пестливе від Рекордист), ти б поміг мені в однім ділі?
— Кики-брики! — блиснув Рекордист міцнющими зубами. — Кому ж і помогти! Ми ж Самусі, а не собачі хвости!
— Все правильно. Слухай обома вухами.
— Кики-брики!
— Свисни в старого ключі від хімікатів, одімкни вночі сховище. Вночі, пойняв?
— Ну?
— І дістань там такого, щоб і верблюд здох. Можеш?
— Ну!
— І тоді зробимо одну штуку.
— Кики-брики!
«Робити штуки» — це для Рекордиста Івановича хоч і медом його не годуй. Все було зроблено мовчки, швидко, точно і, можна б сказати, з потрібною вишуканістю.
47
І, як пишеться в одній священній книзі, була ніч…