Тут пролунав крик і мимо пронеслася палаюча фігура.
— Ні! — Заволав я, потягнувшись їй услід.
Але було пізно. Юрт зійшов з лінії, стрибнув та встромив меч в мого двійника, а його власне тіло у цей час звивалося і палало. З рани мого двійника теж хлинуло полум'я. Він безуспішно спробував встати й звалився назад.
— Не кажи, що я так і не знадобився тобі, брате, — заявив Юрт, і тільки потім перетворився в смерч, що піднявся до склепіння печери і зник там.
Дотягнутися і доторкнутися до свого двійника я не міг, а декількома митями пізніше мені вже цього не хотілося тому, що він швидко перетворювався на живий факел.
Дивлячись вгору, він стежив за мальовничим відходом Юрта. Потім він подивився на мене і криво посміхнувся.
— Знаєш, він був правий, — сказав він і теж зник.
Щоб подолати зупинку, був потрібен час, але незабаром я впорався з цим і продовжив ритуальний танець у вогні. Я обійшов кільце ще раз, але ні Юрта, ні мого двійника ніде не було видно, тільки схрещені мечі залишалися там, де впали, поперек дороги. Проходячи мимо, я стусаном скинув їх з Лабіринту. До цього часу полум'я доходило мені до пояса.
Навколо кільця, далі, спочатку… Час від часу, щоб уникнути невірних кроків, я заглядав у Камінь, і шматок за шматком штопав Лабіринт. Світло переходило в лінії і, не зважаючи на сліпуче сяйво всередині, Лабіринт все більше і більше нагадував той, що ми тримали вдома, під замком.
Перша Вуаль принесла болючі спогади про Двір та про Амбер. Я ніби стояв віддалік, тремтячи, і видіння минули. Друга Вуаль змішала спогади про Сан-Франциско з бажанням. Стежачи за своїм диханням, я робив вигляд, що я — тільки глядач. Язики полум'я танцювали біля моїх плечей. Проходячи арку за аркою, вигин за вигином я подумав про те, що вони схожі на нескінченні ряди півмісяців. Опір зріс, і, б'ючись з ним, я змок від поту. Але таке бувало й раніше. Лабіринт був не тільки навколо, але і всередині мене теж.
Я йшов, і дістався до місця, де мої зусилля ставали все більше неефективними, дозволяючи виграти все меншу відстань. Перед очима як і раніше стояв танучий Юрт і обличчя вмираючого — моє обличчя, а те, що було зрозуміло, що такий приплив видінь з минулого наведений Лабіринтом, не мало анінайменшого значення. Я йшов вперед, а вони продовжували турбувати мене.
Наблизившись до Великої кривої я озирнувся і побачив, що Лабіринт тепер повністю відремонтований. Через всі розломи з'єднуючими лініями перекинуті містки, і весь він палає, як застигле на чорному беззоряному небі колесо феєрверку. Ще крок…
Я поплескав по висячому на грудях теплому самоцвіту. Тепер випромінюване від нього іржаво-червоне світло було яскравіше колишнього. Цікаво, подумав я, чи можна буде без труднощів повернути його туди, де йому місце. Ще мить…
Піднявши камінь, я заглянув у нього. Там я закінчував обходити Велику криву і продовжував крокувати направо, крізь стіну полум'я, наче це не складало ніяких труднощів. Прийнявши це видовище за пораду, я пригадав заведений Давидом Штейнбергом порядок, який одного разу прийняв Дронов. Я понадіявся, що Лабіринт не збирається жартувати зі мною.
Тільки я взявся огинати Закруглення, як язики полум'я огорнули мене цілком. Темп сповільнився, хоча сил йшло все більше. Кожен крок віддавався в мені болем, і все ближче ставала Остання Вуаль. Я відчував, як весь перетворююся на згусток волі, немов усе в мені зосередилося на єдиній меті. Ще крок… Відчуття було таким, ніби, пригинаючи до землі, на мене тиснули важкі обладунки. Останні три кроку штовхали на край відчаю.
Ще…
Потім настав момент, коли сам рух став не так важливий, як зусилля. Значення мав тепер не результат, а саме бажання. Воля моя стала полум'ям, тіло — димом або тінню.
І ще…
У охопилому мене блакитному світлі помаранчеві язики полум'я, які оточували Корал, перетворилися в сріблясто-сірі розпечені голки. Крізь потріскування і пострілювання знову донеслося щось подібне музики — повільної, низької; глибокий тремтячий звук був таким, ніби Майкл Мур грав на басі. Я спробував вловити ритм, щоб рухатися в ньому. Мені чомусь здалося, що це мені вдалося, а може змінилося відчуття часу, і наступні кілька кроків я ніби тік, як вода.
А можливо, Лабіринт відчув, що в боргу переді мною і частково полегшив мою долю. Цього я так і не дізнався.