Селище, з якого були ці люди, називалося Нусдорф. На тому ж острові Юрій змушений був показати їхньому війтові свій пашпорт та листи, і тільки тоді їх перевезли на другий берег Дунаю.
Патруль запровадив двох Юріїв до полковника Доната фон Гейслера.
– До нас уже кілька разів доходили чутки, що Відень впав, – мовив задумано полковник, особисто перевіряючи документи.
– Може і справді впасти: турки підійшли до муру вже надто близько, – відповів Юрій.
– Ви хоробрі люди, якщо вирушили у таку небезпечну мандрівку. Мої солдати і я у захваті від вашого подвигу, – сказав Гейслер, віддаючи розвідникам назад документи. – Дам вам коней, аби ви чимшвидше добралися до табору князя.
– А ще прошу розвести багаття на березі. Велике багаття. Це буде знак віденцям, що ми добралися щасливо до своїх…
Карл Лотаринзький того ж ранку прийняв у своєму шатрі двох посланців австрійської столиці. Кульчицький з Михайловичем уклонилися йому, вручили листи. Князь сидів на широкому кріслі, його оточували люди зі свити. Був одягнений у дорогий одяг, ботфорти й перуку. Уважно перечитав листи від графа Штаремберга, відвів погляд убік.
Що він зараз має відповісти місту, яке уже тримає місячну облогу? Чим підбадьорити його мешканців, аби вони протрималися ще хоч трохи?
– Яка ситуація у місті? – запитав ерцгерцог, бажаючи почути відповідь із уст самого посланця.
– Критична, – мовив швидко Кульчицький. – Голод, епідемія, загинуло вже більше половини оборонців.
– А що мешканці?
– Зневірилися. Графові Штарембергу все тяжче й тяжче переконувати їх тримати оборону.
– Як ся має сам граф?
– Не дуже добре. Коли ми бачили його востаннє, то виглядав кепсько. Скаржився на перевтому. Я боюся, як би його не забрала червінка.
– А турки?
– Турки, світлий княже, риють нові й нові окопи все ближче до міського муру й обстрілюють його щільно. А ще вони роблять окопи і підривають фортецю. Їх стримати стає дедалі важче.
Карл підвівся, пройшовся по шатрі взад-вперед. Обдумував кожне своє слово. Бог свідок, як йому було важко. Тут зараз мав би бути сам імператор, мав би звернутися із полум’яними словами до цих хоробрих людей, які не пожаліли свого життя заради порятунку міста. Де ж він зараз є зі своєю твердою волею, із імператорською поставою, достойним обличчям славного роду Габсбургів?! Він не захотів лишитися у своїй столиці, до якої підходив ворог, виїхав зі своїм двором, посіявши у місті паніку. Однак йому слід і належне віддати – потрафив зробити інше. Йому, у спілці з папою, вдалося залучити до війни із турками польського короля. Першого квітня був підписаний договір Священної Римської імперії, себто всіх німецьких земель, із польським королем про спільні дії проти турків – кожен зі свого боку. Тепер біда загрожувала цісарській столиці, і король згідно з договором мусів прийти на відсіч. Уся надія на поляків і козаків. Король вийшов уже із Кракова і йде на Відень. Тільки коли він сюди прийде? Німці не змогли зібрати всі свої сили, бо їм із заходу загрожував союзник турків французький король Луї. Цей хитрун називав себе «найхристиянським» королем, а водночас намовив турків до війни з християнами. Дуже вже муляли йому Габсбурги у Європі.
– Відень – це брама, що загороджує туркам дорогу до Європи. Відень мусить вистояти, відсіч прийде з дня на день, – почав Карл Лотаринзький. Збоку за столом сидів писар і занотовував кожне його слово.
Кульчицький враз зрозумів, що та відсіч іще не скоро прийде. Під знамена Карла, що мав вести об’єднані німецько-австрійські війська, прийшло тільки двадцять вісім тисяч проти двохсоттисячної агарянської сили. Боячись нападу французів, курфюрст Ганновера замість 19 тисяч прислав тільки 4 тисячі піхотинців та 3,5 тисячі кінноти. Курфюрст Баварії Максиміліан Емманюель вислав корпус із 9 тисяч вояків. Франконія виставила 6 тисяч піхоти та 1,5 тисячі кіннотників, а Саксонія – 7 тисяч піхоти та 3 тисячі вершників. Юрій ще й не втиг дійти до намету князя, а уже знав усі ці невеселі новини – був добрим розвідником. Тільки виду не подавав, а лиш уважно слухав князя, а той говорив тим часом. Він вельми засмучувався з приводу втрати багатьох оборонців: офіцерів, простих вояків та хоробрих ополченців. Далі він пообіцяв, що невдовзі прийде відсіч із німецьких земель та Польщі. Князь повідомляв, що нашими військами було розгромлено мадярського Текелі, що воював на боці турків. Писар усе гарно записав.
Такий лист Карл передав Кульчицькому.