Ага кинув на Кульчицького швидкий погляд колючих очей:
– То ти знав-таки про Тягин, знав, що козаки мають напасти на місто?
– Облиш, аго. Ми ж у темниці: чуєш, яка луна йде? Вартові яничари говорять в іншому боці, а склепіння мені сюди передає.
Турок заспокоївся. Сказав:
– Я думаю, що ти таки брехав мені. У тобі є щось шляхетське, ти не простий козак. Он і мову нашу знаєш, і звичаї. І розум у тебе гострий. На викуп не надійся – викупити чи обміняти можна простого бранця, але тільки не язика. Скоріше за все, тебе замордують: страшною смертю помреш. Скажи, ти хочеш померти?
– Хто ж хоче?
– Якщо попросиш пашу, він може змилосердитися і дарувати тобі життя.
– І що треба зробити?
– Наплюй на хрест!
Юрій чекав чогось такого, але все одно стрепенувся – аж кайдани забряжчали.
– Ніколи того не зроблю і своєї віри благочестивої буду до кінця днів своїх триматися.
– Не гарячкуй, подумай. Нащо тобі вмирати так скоро? Прийми в серце Аллаха – добре тобі буде. Ти чоловік не дурний, поміж нами здобудеш собі добру славу й багатство, матимеш гарну жінку, а схочеш, то й двох-трьох.
– Ваша віра – погана, – з притиском відповів Юрій.
– Що? – перепитав турок, хоча добре почув слова Кульчицького.
Козак розумів, що його зараз хочуть завербувати – сам не раз робив таке. Тут основне – не припуститися м’якотілості, а виказати твердість. Коли будеш вагатися – турки не злізуть з тебе, і ця мука не закінчиться ніколи. А так або справді вб’ють, або відчепляться.
– Кажу, віра ваша погана, проклята! – гукнув Кульчицький голосно, аби ага почув добре.
– Ах ти ж шакал!
Цього разу ага сам не бив – закликав на допомогу двох яничарів…
Аги не було довго. За цей час козак трохи оклигав, перестали боліти побиті кістки. Душа також не боліла – людина здатна звикнути до всього. Ага ж навмисне довго не заходив, вичікував. Колись у давнину говорили, що очікування смерті є гіршим за саму смерть. Кульчицький мав зламатися. Коли турок нарешті навідався до нього, то оголосив просто від порога:
– Вже паша вирішив, що має зробити з тобою. Я йому розказав, що ти відмовився прийняти іслам, паша дуже розізлився. У наше місто прибуло багато правовірних із Тягина. Козаки побили їхніх чоловіків, братів, синів, хати попалили. Паша вирішив віддати тебе їм. Уявляю, що вони з тобою зроблять: пошматують живого.
Юрій мовчав. Турок уважно вдивлявся в його обличчя, проте жоден м’яз на лиці козака не смикнувся. Лице було ніби з каменю витесане.
– Чого мовчиш?
– Бо мені однаково як померти. Думкою я вже у раю. Ось Христос уже кличе мене й садить біля себе. «Тут твоє місце, біля мене, бо ти не зрадив Христову віру і помер у благочесті», – каже він мені.
Ага не говорив більше нічого про смерть. Намагався завести бесіду про життя.
– Коли так, то маю подарунок для тебе. Ти сподобався одній рабині, вона хоче зустрітися з тобою. Я не міг відмовити, бо ти мужній воїн, а таких я поважаю.
По цих словах до темниці зайшла дівчина. Була одягнена по-турецьки, мала на лиці паранджу. Ага махнув рукою, вона підійшла ближче, стала перед Юрком. Він також підвівся.
– Покажи йому своє лице, дозволяю, – сказав ага.
Дівчина зняла паранджу. Була досить гарною, судячи із великих блакитних очей – слов’янка.
– Що, подобається? Чого ж ти такий несміливий, козаче? Може, ти й справді жінки ніколи не бачив? Ви ж там на Січі без жінок живете, чи не так? Ти тільки скажи: можу й хлопця привести, ха-ха-ха!
Юрій пропустив повз вуха його слова, дивився на полонянку.
– Розважся іще собі перед смертю, а завтра підеш на страту.
Турок вийшов. Кульчицький сів на свою лаву, голосно видихнувши.
– Сідай. Не бійся, не скривджу тебе, – сказав дівчині, бачачи, що вона вся трясеться. Тоді додав: – Я жонатий. Як звешся?
– Фатіма. Я з України.
– Потурчилася?
– Не могла витримати тяжкої неволі.
Фатіма присунулася ближче, взяла Юрія за руку:
– Тяжко тут, одна людина пропаде, не дасть собі ради поміж турками. Ти відважний козак, ти мужньо витерпів муки за свою віру. Досить з тебе: ти віддав борг Батьківщині і товаришам. Будь зі мною ці останні свої години.
Вона притулила його руку до своїх грудей, міцно притиснула своїми руками. Юрій мовчав. Думав, які ж усе-таки жорстокі ці турки: проклятий ага навмисне підіслав йому цю дівку, знав, як тяжко собі буде відмовити в останньому задоволенні. Турок ішов на все, аби тільки завербувати Кульчицького.