— Хто із них міг це зробити?
Але бородань не слухав запитання. Він подав мисливцеві ліхтар і показав тунель, який треба було перевірити: лівий. У правий він пішов сам. Але одразу ж повернувся, щоб повчити Петрекеску:
— Ти ж там зважай, не обминай поглядом анінайменшого знаку. Будь-який камінчик, вибитий зі стіни, може вказати напрямок. Будь-який слід, навіть малесенький, навіть волосина, чуєш? Витріщай очі, мов фари!
Потім бородань протиснувся крізь отвір, уважно обстежуючи кожен квадратний сантиметр стін. Знайшов кілька порушених камінчиків, але не вдовольнився цим, а й далі шукав ретельно та затято, аж до того місця, де звужувалися стінки лійки. Далі пройти він не міг. Але провів ліхтариком, і промінь вихопив на одній зі стін кілька темних плям. Він послинив палець і приклав його до плями. Пляма зникла. Він понюхав палець, лизнув — і на якусь мить його ніби спаралізувало. Тепер не було анінайменшого сумніву. Плями, які він знайшов, то — кров, свіжа кров. Хтось пройшов крізь цю тріщину!
Бородань погасив ліхтарик, напружив слух, і йому вдалося вловити слабенький далекий шум. Мало-помалу призвичаївшись до нього, визначив: то хлюпотіла вода.
Аби він опинився тут хвилин на п’ять раніше, то почув би голос Віктора, який запрошував друзів сідати в човен. Однак зараз діти були вже далеко.
Жодного іншого звуку вухо бороданя не вловило. Надувний човен, легенький і переповнений, відчалив від великого підземного собору й швидко подався в невідомість. Бородань зрозумів, що не можна втрачати ані миті. Він бігцем повернувся назад до зали, покликав товариша, який шукав у другому тунелі, й швидко сказав йому про своє відкриття:
— Все ясно! Вони пройшли тут!
— Ти глянь! То чого ж ми чекаємо? Ходімо негайно за ними, слово честі!
— Тільки нам потрібен динаміт, щоб зробити прохід. Бо так ми там не пройдемо. Неможливо!
— То ходімо через протилежний бік, через велике озеро, слово честі…
— А для цього потрібен човен і трішечки сміливості…
— Стривай-но, друже! Почекай трішки! — стрепенувся мисливець. — А як вони пройшли з того боку? Звідки вони прийшли, слово честі? Не інакше…
— Ну це вже занадто! — здогадався бородань. — Вони тільки тудою й могли пройти! Але як вони відважилися в такій темряві і на чому?.. Оце загадка, друже! Хто міг би ними керувати? Нема з ними якогось учителя, чийогось батька?
— Не думаю, нема! Це нечувано! Отже, печера там не закінчується!
— Це вже трохи інша історія, друже… — бородань задумався. — Як вони пройшли через ті страхи і на чому? Це дуже дивно, якщо з ними нема нікого дорослого!
— Тоді нам залишається одне. Треба наздогнати їх. Чи є там хтось дорослий, чи нема — то не має значення, слово честі… Ходімо!
— Де ж нам узяти динаміт? — спитав бородань.
— Динаміту в нас нема, але є патрони…
— Слово честі! — сказав бородань. — Може, хоч трохи розширимо цю дірку.
Мисливець квапливо висипав на газету весь порох, який був у нього, потім дістав патронташі й заходився розкривати кожен патрон. Набралося понад кілограм пороху, він долучив його до висипаного з коробки, наповнив ним мішечок і дуже вміло та впевнено приладнав у виямок біля основи тріщини. Трішки пороху він приберіг і розсипав його тоненькою стьожкою, утворивши тоненький гніт від мішечка до того місця, де приховався сам.
— Коли ти його підпалиш? — нетерпляче спитав бородань.
— Почекай, хай вони трохи відійдуть, щоб не почули дуже близько вибуху…
— Так, справді! — похвалив його бородань. — Хай буде так. Не зле іноді вдаватися до голови, якщо вона є… Може, ми доженемо їх так, що вони й не почують, і тоді зможемо забрати коробочку. А якщо заберемо коробочку, то вони нічого не здогадаються, слово честі! То кажеш, там є й дівчата, га?
— Мене дівчата не цікавлять, друже. Мене цікавить тільки отой парубок. А ти що, жартуєш, коли все говориш про дівчат?
— Побачимо на місці, — сказав бородань. — А зараз непогано було б підготуватися до вибуху. Я підпалю гніт, а ти потрудився б вийти надвір. Побачиш ефект вибуху, а заодно подивишся, чи нема нікого поблизу…
— Справді, саме так і треба зробити! Нам треба бути обачними. Я пішов!
— Якщо за три хвилини ти не подаси ніякого знаку, я підпалю гніт. Отак і домовились.
Петрекеску швидко подався тунелем, який вів на поверхню, до скелі, охрещеної Лучією, але перед тим узяв у ніші обойму патронів і всунув у ручку пістолета.
Бородатий дивився на годинник, стежачи за секундною й хвилинною стрілками. Минуло три хвилини, а від входу в тунель не чутно було ніякого сигналу. Він не поспішав. Повільно, майже ліниво дістав з кишені запальничку, припалив спершу цигарку, яка тремтіла в кутиках губ, потім підніс полум’я запальнички до нитки пороху. Вогняна змійка блискавкою метнулася вперед, а коли досягла місця, де починалася лійка, гримнув такий вибух, що бороданеві аж у вухах заболіло. Приміщення здригнулося, але ніде не впав жоден камінчик. Тільки на вершечку піраміди, там, де тунель переходив у залу через Тікову тріщину, відірвалося кілька пластинок із стіни.