І в повній тиші вчитель, трішечки згорблений, з двома пучечками білого волосся на скронях стомленими кроками вийшов із класу. Учні підвелися. І ще довго після цього в класі — ані руху, ані звуку,
Розділ другий
1
Це була просто вмебльована кімната: диван, стіл, стелажі, де лежало небагато книжок, зате багато карт і папок, кілька стільців, розставлені абияк, шафа, засунута в нішу, майже голі стіни, кілька фотографій із спортивними сюжетами над стелажем, коса стеля, пофарбована в якийсь дивний голубий колір, і саме тому хтось її охрестив: голуба кімната. Але кілька днів тому вона почала називатись по-іншому. І цю нову таємну назву знали тільки двоє та ще хтось третій неясно здогадувався про неї. Яка її нова назва? Спостережний пункт. Хто ті двоє, які її перейменували? Сергій і Трясогузка. А третій, хто про це здогадався? Тік!
Кімната належала Штефанові, братові Трясогузки, містилася вона на мансарді триповерхової вілли у східній частині міста, біля перехрестя. Одна з вулиць, яка проходила там, називалася Черешневою, і з голубої кімнати видно було, мов на долоні, весь квартал Черешень. А це одразу з’ясовує багато чого.
Гість Сергій прибув на місце зустрічі раніше за «господаря» й чекав уже з півгодини перед віллою. Чекав — легко сказати. Бо він метушився, мов горобець, і якби мав пір’я, то весь час був би настовбурчений і колючий. Бідолаха! Він ходив так, ніби ступав босоніж по приску, а голова його наче розгвинтилася в плечах. Ліва рука розлючено стискалася на кожному кроці, але права ні на мить не відривалася від грудей. Зошит із неоціненним скарбом обпікав йому пальці, а той шалапут Трясогузка швендяє хтозна-де. І що міг написати Віктор?.. Запитання доймало його, не полишало ні на секунду. Через нього він навіть не пообідав, а проклятий Трясогузка…
Трясогузка зненацька вискочив з-за рогу, ледве переводячи дух:
— Стій… постривай… — попросив він. — Я вже думав, що нам гаплик. Штефан не хотів давати ключа… Сказав, що ми розведемо бруд у кімнаті. Довелося чекати, поки він піде, щоб поцупити другого ключа.
Сергій раптом відчув, що ноги в нього прикипіли до землі:
— А якщо він нас захопить?
— Не захопить, я питав у нього. Навіть простежив, куди він пішов. А пішов він на тренування з волейболу. Я побачив його в трико на майданчику…
— А якщо він усе-таки повернеться? — знову затремтів голос у Сергія.
— Не повернеться! Я сам чув на власні вуха, коли він сказав тренерові, що до сьомої не піде. У неділю в них важкий матч… А зараз нема ще й четвертої… Три години нам вистачить з лишком…
Сергій трохи заспокоївся, але від його запалу, з яким він прийшов на побачення, не залишилось майже нічого. Заспокоївся він остаточно аж на спостережному пункті. Трясогузка був у чудовій формі: він теж мав сюрприз…
— Трясогузко, я не казав тобі досі: я роздобув великий трофей…
— Облиш мене зі своїми вигадками. Зараз я покажу тобі, що зробив за останні дні… Йди-но сюди!
З якоїсь папки Трясогузка дістав великий аркуш паперу й почав піднесено розгортати його перед Сергієм. На аркуші було нагромадження геометричних ліній та тіл, зроблених червоним і голубим, позначених цифрами та буквами.
— Вгадай, що це? — спитав Трясогузка.
— Поняття не маю… Може, шпаргалка з геометрії…
— Це карта, оригінальна карта…
— Карта!!! — оторопів Сергій. — Тоді я можу сказати, що оці гудзики — миски…
— Нічого ти не тямиш! — розійшовся Трясогузка. — Іди-но сюди, до вікна. Подивись і скажи, що ти бачиш он там?
Сергій скорився й глянув туди, куди показував рукою Трясогузка.
— Вулиця Черешнева, дуже багато глузду треба мати, аби здогадатися…
— А тут що? — зверхньо спитав Трясогузка, тицьнувши папір під самий ніс Сергієві.
— Отже, ти хочеш сказати?..
— Саме це я й хочу сказати! Ти що, осліп? Ось будинок Марії, квадрат позначений цифрою три. А ось Вікторів. Ось Урсу, он там Данів, у цьому трикутнику з літерою Д…
— А оце коло з літерою Й, — заквапився Сергій, — помешкання Йонела…
— Звичайно! Тепер бачиш, яке велике діло я зробив. Тепер усі черешняки в нас у жмені…