Сергій вимушений був аж зараз визнати слушність Трясогузки, але одна несподівана й злорадна думка перепинила його:
— А для чого, власне, нам може придатися твоя карта?
— Як це для чого придатися? Ти хочеш, щоб я ліг перед тобою на обидві лапи? Три дні я мучився, поки зробив її, а ти питаєш, для чого вона може придатися… Хіба тут нема помешкань усіх черешняків?
— Якщо ти так кажеш, — здвигнув плечима Сергій. — Але ж їх дуже легко побачити з вікна. Он той білий будинок із ганком, обвитим плющем, і з круглою альтанкою — Маріїн. А там, у глибині…
— Ти що, думаєш, я не знаю? — розлютився Трясогузка. — У глибині видніється хата Урсу. І я тебе прошу, не прикидайся нетямою, бо я тебе зачеплю так, як це ти робиш із рибою… Ти злишся, що я сам здогадався зробити карту, а ти не зробив нічого…
— Овва! — сказав Сергій, дивлячись повним зневаги поглядом на свого друга й ворога водночас. — Прошу!
Він із проворністю фокусника вихопив з-за пазухи зошит, той по кривій пролетів у повітрі і впав прямісінько до ніг Трясогузки.
— Теж мені трофей! — відкинув його Трясогузка, вислухавши розповідь Сергія. — Сховай його знову за пазуху. Це, мабуть, конспект якогось уроку, а зараз нам не до уроків.
— Саме зараз… — не поступався Сергій.
— Ну! — знову розлютився Трясогузка. — Якщо ти й далі будеш таким нетямою, я тобі печінки повідбиваю. Приходиш до мене додому й замість того, щоб сказати: «Добрий день»…
— А ти, коли приходиш до мене, що робиш? Бабуся затикає вуха ватою, щоб не чути твоїх балачок…
— Хай вона буде здорова, але я не вчив її підслуховувати під дверима…
— Ти нахаба! — розлютився Сергій. — Якщо так, то скажи мені, чи є на все місто ще хоч один із такими розкішними вухами, як у сина твого батька?
Тільки диво спроможне було зупинити жорстоку рукопашну сутичку, яка ось-ось мала спалахнути. І таке диво явилося: у двері тричі постукали, пауза, потім знову тричі.
Обидва півники враз стали схожі на опудала, з яких висипали тирсу. Кожен чекав допомоги від другого…
— Хто примусив мене думати про розкішні вуха сина твого батька?.. — пошепки поскаржився Сергій. — Що нам робити?
— Це не він! — прояснів раптом Трясогузка, не в змозі погамувати тремтіння, яке охопило його всього. — У нього є ключ…
— Ніби він не міг загубити ключа, — похмуро заперечив Сергій.
— Тс-с! Могила! — скомандував Трясогузка.
Стукіт повторився знову, і вони почули голос, якого не могли не впізнати:
— Відчиняйте!.. Це я…
Зухвальцеві навіть не довелося назвати себе на ім’я — це був Тік.
— А хай йому грець! — вилаяв його пошепки Трясогузка. — Зараз я йому покажу, де раки зимують!..
— Це ж друг Урсу! — злякався Сергій.
— Гей там! Ви чуєте?.. — знову прозвучав голос за дверима. — Я ж бачив вас обох у вікні.
— Що будемо робити? — спитав Трясогузка.
— Чудово! — прояснів тепер уже Сергій. — Ти знаєш азбуку Морзе?
— Поняття не маю… Та й ти теж не насмілишся твердити, що знаєш її…
— Ми використаємо Тіка! — сказав Сергій. — Він її знає. Ми примусимо його розшифрувати те, що написав Віктор.
Трясогузка одразу ж погодився, потім спитав, ніби віддалеки:
— Хто там стукає о цій порі?
— Я прийшов би раніше, — відповів Тік, заходячи у двері, — але мені не дав… Цомбі.
— Хто тобі сказав, що ми тут? — почав допитуватися в нього Трясогузка.
— Ніхто… Якби я вас не побачив у вікні… А чия це кімната?
— Ти про це не дізнаєшся ніколи! — буркнув Сергій.
— Та невже? — усміхнувся найменший із черешняків, роззираючись довкола. — Але якщо тут… якщо тут…
Тік глянув на фотографії над стелажем, де були зафіксовані моменти волейбольних матчів. У центрі кожної фотографії — той самий герой.
— У тебе знаменитий брат, — підморгнув шалапут Трясогузці. — Я не ризикнув би залишити на вас таку кімнату, як оця…
— Ми час від часу приходимо сюди підмітати, — відповів йому Трясогузка, підморгуючи у відповідь. — А чому ти не ризикнув би залишити на нас кімнату?
Запитання було задерикувате, і Сергієві, який весь час думав про зошита, воно не сподобалось. Тікові теж.
— Ну, кажи! — правив своєї Трясогузка. — Чому ти не залишив би її на нас?
— Тому що… в мене її нема… — розсміявся малий.
— Та що ти кажеш! — втрутився Сергій. — Якщо ти справді такий мудрий, то скажи, хто винайшов телеграф?
«Що це він хоче від мене?» — подумав Тік, а вголос сказав:
— Звичайно, знаю…