— Якщо… Навіть не знаю, як вам сказати… — втрутилась Лучія. — Ми мали на оці прийняти його за плату… Тобто ми думали, може, ви захочете продати його… Ми ладні віддати всі наші заощадження…
Мисливець пильніше глянув на всіх трьох і, ще раз почухавши голову, твердо мовив:
— Гм… Ви кажете про плату, а я не збираюся продавати човна до смерті, слово честі. Я не продам його й за п’ятнадцять тисяч, навіть якщо ви запропонуєте замість нього корабель… А в який бік ви думаєте йти на екскурсію? До Чортових Воріт?
Лучія легенько торкнула Віктора ліктем, і юнак, ніби пробудившись від довгих роздумів, сказав:
— А-а, ні, не до Чортових Воріт. Може, ми підемо туди пізніше, але до Чортових Воріт човен не потрібен. Ми вирішили на кілька днів піти на Форельне озеро…
Мисливець спохмурнів. Він хотів був сказати щось, уже навіть розкрив рота, але вмить передумав.
— Там дуже гарні місця і недосліджені, — сказала прохальним тоном Лучія. — Ми можемо знайти там багато чого цікавого для себе…
— Знаю… знаю-у-у, — відповів їй насмішкувато мисливець. — Але, на жаль, я міг би позичити вам човна тільки в кінці серпня. А до того часу ніяк не можу, слово честі.
— Лише на кілька днів, — ще раз уточнив Урсу.
Мисливець поскуб бороду.
— Гм… Я не маю звички говорити на вітер, слово честі. Вам підходить у серпні — гаразд! Не підходить — до побачення! Ясно чи ні?.. Хоча я вам по-батьківськи порадив би: пошукайте для екскурсії інше місце. Там дуже багато небезпек, слово честі.
Ще раз, востаннє, давши слово честі, мисливець підняв бриля з гордовитим пером і пішов такими ж самими сягнистими кроками.
Черешняки сумно переглянулись. Невтішність просто паралізувала їх, але це тривало не довго. Вони всі враз згадали, мов за сигналом, про апарат, залишений на схилі могили, і метнулися туди, ніби вирішили перекрити всі рекорди бігу з перешкодами. Першим прибув до могили, далеко перегнавши товаришів, звісна річ, Урсу.
7
На ганку бракувало тільки звуків похоронного маршу. У поглядах кожного було стільки скорботи, а в руках стільки млявості й болісного оціпеніння, ніби вони проводили до ями найкращого друга. Йонелові пальці радше за інерцією, бо вже не мали сили зупинитися, час від часу механічно в належному ритмі натискали на ключ. Але саме тоді, коли було втрачено всяку надію, точнісінько так, як це трапляється в дуже багатьох книжках, в апараті зненацька щось цокнуло. Ніби прокинувшись із поганого сну, Йонел відстукав сигнал прийому й подав рукою знак Данові записувати послання з могили. І Марія, і Дан, і навіть Йонел лівою рукою записували в нотатники численні риски й крапки, а розшифрувати їх — то іграшка для кожного:
«Невдача. Повний провал. Мисливець відмовився дати нам човен. Негайно повертаємось».
— Яка невдача! — закричав Йонел, охоплений божевільною радістю. — До дідька човен, мисливець і всіляка маячня! Мене ніщо більше не цікавить! Апарати працюють? Працюють! Ура-а!
— Браво, Йонеле! — зраділа й Марія. — Слово честі, я дуже рада!
— І я теж, — сказав Дан із якоюсь дивною інтонацією в голосі. — Але мене дуже гнітить притичина з човном. Отже, аби ви знали, вони зустріли на пагорбі мисливця. Тому й затрималися з виходом на зв’язок. Але чому він не захотів дати нам човна?
— Та ну його до лиха, того човна! — ніби цвяхами пришив Йонел. — Ти не розумієш, чоловіче, яку я здобув перемогу? Тепер ти мав би махнути на все рукою і хвалитися всім, що ти мій друг!
Марія швидко й погрозливо отямилась:
— Що з тобою сталося, Йонеле? Як ти можеш казати, що тебе ніщо більше не цікавить?
Йонел із чванькуватим презирством кинув їм в обличчя:
— Покажи мені ще когось, хто в такому віці сконструював би короткохвильову рацію!
Іскри подиву, а потім і злості блиснули в очах чорнявки з косами:
— А ти ніби не знаєш? Чи тільки прикидаєшся?
Йонел справді був ошелешений її словами:
— Хочеш сказати — Е…
— Ні! — жорстко урвала його Марія. — Не Е, не Ме, і не жоден із тих, про кого ти зараз думаєш. Я знаю, хто насправді це зробив!
— Хто? — витріщив очі Йонел. — Це аж надто цікаво…
— Лучія!
— Лучія?!! Теж мені… З нею чи без неї — то все одно, якщо по-справедливості.
— Авжеж, по-справедливості, брехуняко! Якби я не бачила вас обох, і якби я не бачила Лучію саму, і якби я не знала, що в голові і в руках Лучії…
Йонел махнув на неї:
— Ти завжди була гидкою…
— А ти чванько, яких пошукати треба… І в цьому ти завжди будеш найперший…