А йому таки страшно було натиснути ручку, переступити поріг і попросити найріднішу людину дозволити піти в експедицію разом із черешняками. Згода самих черешняків його не цікавила… Врешті-решт, вони всі могли піти до дідька, бо жоден із них не проговорився йому про експедицію… Аби тільки батько дозволив, ото він викинув би їм коника…
Думка про цей сюрприз-покару, якої заслужили черешняки, переповнила малюка відвагою. Він ураз отямився від того, що стукає в двері, а може, то було калатання його власного сердечка, однак потім, навіть не тямлячи, чи йому відповіли, він зайшов до кабінету.
— Що сталося, пане начальнику? — спитав його інженер. — Мені причулося, чи ти й справді від якогось часу крутишся під дверима?
— Так! — відповів Тік.
— Отже, є нагода відповісти на перше запитання…
— Тату, що означає «ге ер»?
Інженер глянув на нього, не розуміючи:
— Про яке «ге ер» ти кажеш? Якась нова дурниця?
— Ні, таточку… Що означає «п’ята ге ер»?
— Он воно що! — збагнув нарешті інженер. — П’ята г. р.! Це п’ята година ранку.
Першого успіху Тік досягнув легко. І він сміливо рушив на штурм другого:
— Таточку… Я теж хочу піти в експедицію з Марією…
— Ні! — відповів інженер, схиляючись до паперів.
Він відповів дуже спокійно, і Тік зрозумів, що все втрачено. Аби хоч знаття, де й коли він допустив помилку. Може, ще раз спробувати? Дарма! Він знав, що нема ніякого сенсу наполягати. Батько ніколи не брав слів назад. А будь воно неладне! Тож коли, де він помилився?
Але малюк не помилився. Хоч би що він зробив, хоч би як з’явився перед батьком, хоч би коли прийшов, все одно він почув би ту саму відповідь. Одначе малий таки знайшов сили залишити кабінет з байдужим виглядом:
— Гаразд, таточку… Добраніч…
Та коли вийшов на ганок, із його очей струмком хлинули сльози.
Добраніч… Інженерові Флореску дуже потрібне було таке побажання, бо він передчував погану ніч. Він чекав Тікового запитання, відколи прийшов додому, і був дуже здивований, що довго його не чує. Він знав, що Тік страждатиме до сліз, але волів бачити його вдома, хай помучиться тут, аніж думати про нього весь час, коли він буде там, у невідомих місцях, де повно небезпек… Може, це жорстоко?.. Але це вже не має значення.
Тік був сумний, дуже сумний, він ледве стримувався, щоб не розревтися вголос. Але не мав зла на батька. Розум його весь час затято шукав хоч якусь шпаринку, шукав рятівних ангелів, пригадував казки з дивом в останню мить, пригадав і казку з найменшою царівною, чарівну коробочку…
Аби ж то мош Тімофте згадав, де вона захована!.. Але хіба зараз йому може придатися чарівна коробочка? Навіщо опечалювати моша Тімофте?.. Видимий чи невидимий — тепер уже все одно. Йому заборонено йти…
Зненацька малому сяйнула одна думка, нечувана думка… Не гаючи часу ані секунди, він метнувся назад, відчинив двері кабінету й запитав, напустивши на себе байдужого вигляду:
— Таточку, можна мені вийти в місто на півгодини?
Інженер відповів йому таким самим тоном:
— На півгодини можна…
Тік спокійно причинив за собою двері, спокійно ступив три кроки, а далі помчав стрілою.
Навіть Цомбі, невимовно здивований, не міг триматися його кроку в цьому гоні за останньою надією.
6
У парку черешняки вперше відчули — і почали благати всіх святих та нечистих, щоб це було і востаннє — реальний зміст поняття: бути виснаженим. Вони були виснажені…
— Так, друзі! — не вгавав мисливець. — Добреску — справжній ас, слово честі! Біля нас горіла колода так, ніби вона була напхана жаром, а нас шестеро, веселих, господи, і ми слухали його, ніби святого, і нам розпливалися мізки в головах, але ми навіть не ворушилися на колоді, слово честі. І якби зараз уже перейшло за північ, а ми були на Оленисі…
— Якби вас звали Добреску… — сказав Дан уже з останніх сил.
— О так, друже мій! Це було б точніше, слово честі!
— Сто сорок дев’ять! — простогнала Лучія голосом умирущого.
— Перепрошую? Не сорок дев’ять… Я вже вам сказав, слово честі! Рівно сорок років тому, друзі мої!.. Як нам тоді розказував Добреску! Еге-ге! Всі великі мисливці повинні вміти розповідати, слово честі!
— Слово честі! — майже закричав Урсу. — Ви не хочете позичити нам човна на кілька днів?