Мисливець подивився на них так, ніби вони лише щойно з’явилися перед ним:
— Мого човна? Якого човна?
— Вашого надувного човна! — вибухнула й Лучія. — Ми повернемо його вам назад. Ми вже думали й про оплату… Або, якщо хочете, то купимо його у вас…
— Отже, ви все-таки йдете… Господи ти мій!.. На Форельне озеро, так?.. Слово честі?..
Зрозумівши, що мовчанка підлітків означає згоду, мисливець спробував вкласти у свої слова всю силу переконання:
— Господи, я ж вас попереджав! Аби потім не казали, ніби я вам не говорив, слово честі! Друзі мої, там пекло, там небезпеки, це ж не жарти. Небезпеки підстерігають, мов вовки. Та й справжні вовки там є, слово честі… А в озері немає дна. Я мучився десятки разів, щоб дістати дно, і — який там дідько! — не зміг…
— А може, це тому, що вам не трапився меткіший дідько, — додав Дан упівголоса.
— Друзі мої, я вже вам сказав! А якщо не говорив, то повторюю, слово честі… Хай вас бог береже від вирів на Форельному озері. І Добреску нам казав про це, уже на смертній постелі, слово честі! То справжні урагани, катаклізми…
— Ви були там?
— Був, друже мій! Я там був двічі. Одного разу мене так закрутив вир, що поламав дощенту човен і ледь не проламав мені голову, слово честі…
Черешняки не зважали на нісенітниці. Їм хотілося будь-що роздобути човен.
— Не може бути, щоб ваш човен не витримав, — Марія спробувала вдатися до лестощів.
— Це єдиний човен, друзі мої, єдиний човен, який може витримати, слово честі. Інакше вир… Але там є й інші небезпеки, ще гірші, ще страшніші, ніж вири, слово честі. Господи, це ж кажу вам я! По озеру ходять нечисті духи. У кожному гроті повно вовкулаків і привидів… Це справжні духи, друзі мої, це не балачки й не вигадки, слово честі…
— І ви їх бачили? — спитав Йонел.
— Отак само, як вас біля себе. Кілька привидів за два метри. І вони так горлають, друзі мої, аж голова розколюється. Хто їх раз побачить, то вже не буде нормальною людиною, слово честі!
— Це вже точно! — потвердив Віктор.
— Так, так, друже мій! Я не помиляюся. У мене гострий зір. Так і Добреску сказав мені на Оленисі: «Хлопче! У тебе зіркі очі!» Це велике діло, друзі мої, слово честі!
Дан уже не міг терпіти. Він тільки й спромігся запитати таким тоном, яким питають, котра година або де найближча поштова скринька:
— Ви з нас кепкуєте чи з вас хтось покепкував?
Мисливець гордовито підвівся з лави:
— Юначе, я тобі не дозволяю! І прошу тебе бути ввічливим! Ти знаєш, із ким розмовляєш? Слово честі! Навіть тоді, на Оленисі, Добреску сказав мені…
— То ви й нам скажіть! — урвав його Дан. — Ви даєте нам човен чи ні?
Ультиматум розгнівив мисливця:
— Вам має бути соромно! Якби тут не було директорового сина, то я міг би сказати, що ви — справжні віслюки, слово честі!
Директорів син зрозумів, що саме нагода втрутитися:
— Ми дуже красно просимо вас хоч сказати, ви зможете чи не зможете позичити нам човен?
Петрекеску безсило опустив плечі перед Йонелом:
— Любий мій, це неможливо. Колись я зміг би, але зараз не можу… Човен я давно продав, слово честі!
Черешняки відчули, як у них хитнулася земля під ногами. Хто й за що прирік їх на такі тортури?
Дан кинувся на мисливця, мов божевільний. То щастя, що Урсу встиг зупинити його в останню мить.
— Ну, гаразд, добродію! — заверещав Дан. — Ви не могли нам сказати цього перед тим, як морочити голови всіма цими колодами, Добресками, Оленихами та іншою маячнею?
Мисливець аж запінився від люті. Слова вилетіли з його вуст, мов набої:
— Юначе! Слово честі!
Після цього швидко, по-військовому підвівся.
Урсу заплющив очі й впав опукою на лаву:
— Добродію! Якщо так триватиме ще хвилину, то ми вирвемо з корінням он те дерево й посадимо його вам на голову замість капелюха! Слово честі!
Дерево, на яке він показував, було найбільше в усьому парку.
7
Ніч уже розкошувала на повну силу. З непроглядним мороком, з несподіваними шумами, з незліченними таємницями. І з місяцем, промені якого заплутувались у гущавині.
На розі вулиць два хлопці, вступивши до спілки з нічними духами, пошепки підганяли один одного:
— Іди ти, каракатице заклякла!
— А чому не йдеш ти?
— Тобі страшно, бовдуре! Кістки твої залишились у пальті…
— Мені страшно? А ти не бачиш, що сам тремтиш, мов невипрана ганчірка?
— Якщо я не вставлю тобі металевих кілець у щелепи, то натру язика наждаком, йолопе!..