Марія нарешті розплющує очі й прокидається, задихана, мокра від поту під ковдрою, вкрита з головою. Вона жбурляє ковдру геть і шукає поглядом який-не-будь предмет, котрий міг би врятувати її від згадок про кошмар. Ось біля неї на нічному столику цокає будильник. Фосфоричні стрілки й цифри показують таку пізню годину, що вона розуміє: проснулася надто завчасно. Підклавши під голову руки, з розпущеними косами, вона поринає до ранку в чистий сон.
5
Урсу спав надворі, на призьбі. Там він зробив собі літню постіль: твердий солом’яний матрац — найкраще ліжко для спортсмена, як учив його тренер. Але хлопець не спав. Він поклав голову на величезний речовий мішок, куди вмістився майже весь склад експедиції, і вдивлявся кудись у ніч. А в сінях і досі не погасло світло. Урсу кілька разів заглядав у вікно і бачив матір зі спицями в руках — вона плела, плела весь час. Він не ризикнув потурбувати її. Аби сказав, що йому непотрібен светр, над яким вона мучиться вже стільки часу, то важко образив би її. А де вона взяла гроші, щоб купити вовни? Це загадка для Урсу. Десять днів тому йому загрожувало йти в експедицію в старому, витертому й вицвілому светрі, який тріщав уже на ньому. І ось одного вечора він побачив, як мати квапливо плете новий, приміряючи до старого светра, що лежав перед нею. Плела вона лиш вечорами, крадькома, аби він не бачив. Вона готувала йому дуже гарний подарунок.
Як важко хлопцеві опанувати самого себе! Йому хотілося зайти й стати перед нею на коліна. І ось на тобі! Уже кілька днів, як у нього в руках було все, що треба для юнака, який хоче провести канікули в горах. Геть усе… і навіть светр… таких ні в кого нема в місті… Чи дізнається він коли-небудь, за що йому дали найбільшу премію?
Світло в сінях погасло. Урсу зітхнув. Його почали доймати інші думки. Експедиція була небезпечна або могла стати небезпечною. Ніхто не знав того району, ніхто не знав, чого саме слід остерігатися і як його остерігатися. Одні були обережні, як Йонел. Інші захоплені, як Віктор. А решта?.. Особливо дівчата? Чи зможуть вони вистояти перед труднощами й несподіванками?.. Марія — так… А Лучія? Чи не надто вона ніжна?.. Та ні!.. Найбільші небезпеки підстерігають Марію. Вона надто нетерпляча, її сміливість може перейти в необережність… І ще був Дан, особливо Дан! М’якотілий, фізично слабкий, він уперше в своєму житті йде на екскурсію, неспроможний виплутатися із складного становища… Та-ак!.. Марія і Дан… їх обох не можна випускати з очей, особливо в диких і ненадійних місцях… А Лучія?.. Урсу хотів був напружити руки, аби випробувати силу, котра, як він відчував, могла б зрушити гори, але руки тихенько ковзнулися, і сон зборов і їх.
6
Опинившись у ліжку, Йонел думав про одне: хто очолить експедицію? І гірко докоряв собі, що ще давно не попросив відповіді на це запитання. Навіть гірше — остерігався робити це… Бо сподівався спершу одержати премію канцелярії. Це правда! Якби він одержав премію, може, тоді це питання й не постало б… Він був певен… І ось тепер воно виросло загрозливо. Хто може бути керівником експедиції?.. Урсу? Ні! На те є багато причин, а особливо одна — він не годиться для такого діла… Дан? Теж ні… Котрась із дівчат? Жодна з них не має до того найменшого бажання, а особливо не захочуть вони опинитися в смішному становищі… Віктор! Єдиний противник… Йонел знав про це вже давно, знав він і те, що Віктора важко буде здолати. Тому й сподівався на премію…
Йонел відчув, що весь покривається потом. Усе в ньому клекотіло. Він не міг терпіти нікого, хоч би хто він був, над собою. І не тільки це. Що зробив Віктор для експедиції? Знайшов якусь нікчемну карту в музеї? А він мучився місяцями й по неділях, і ночами, поки сконструював радіопередавачі. Працював, мов божевільний, мов проклятий. І вся сила й краса експедиції… а особливо — вся безпека експедиції полягала в радіопередавачах. Хоч би що там говорила Марія… Це було б несправедливо, якби Віктор очолив експедицію…