Сміливці були доброзичливі й сердечні: вони прийшли до печери разом із сутінками, підготували місце для ночівлі, всі здорові, ще не голодні, і втома повільно спадала з них… Так!.. День ще не закінчився, і світло не пригасло зовсім, їм залишалося зробити кілька справ, загалом приємних, деякі з них навіть веселі, а були трохи й важчі, з ними не кожен міг би впоратися. Та ролі вже давно розподілені.
Отже, поки Урсу й Віктор подались із сокирами в ліс, щоб вибрати дерево для плоту, Лучія й Дан, працюючи майже навгад коротенькими екскурсійними лопатками, відгребли траву й листя по колу між двома наметами й почали копати всередині цього кола овальну яму. Йонел і Марія носили оберемками хмиз, ніби остерігаючись одне одного, кожен пильнуючи свій багаж.
— Досить! — зупинила їх Лучія. — Тим, що ви принесли, можна перебути полярну ніч…
Вона вже хотіла була розпалити вогонь, але Марія враз стала перед нею:
— Стривай! Зараз ще не можна розпалювати!
— Чому? — здивувалася Лучія.
— О-о-ох! Холодна душа вченого! Ти не розумієш, що вогонь не має тих чарів, якщо його розпалити не тоді, коли заляже темрява, коли починають миготіти зорі й скидати іскри на вогнище, а всі з жагучими очима чекають диму!..
— Тс-с-с! — перепинив Дан поезію Марії. — Дай спокій цій сороці і краще послухай дрозда.
Аби дівчині з чорними косами й голубими мріями не хотілось почути дрозда, то скільки стріл, а може, навіть кігтів угородилось би зараз у Дана!
Але від узлісся до наметів долинув лагідний спів — сумна пісня дрозда. Марія забула про все і вся й почала шепотіти:
— Птахо, птахо, ти літаєш… Злий мені талан співаєш… — І враз стрепенулася: — Я не хочу, щоб вона співала зле! І хай ніхто не співає! Скажи, Лучіє!
— Тепла душа митця, — відповіла Лучія. — Ти не розумієш, не відчуваєш, що це співає не вона, а… він, дрозд. Вона висиджує яйця у гнізді, а він підтримує її піснею. Там, на узліссі, є гніздо…
— Стривай! Сті-ій! — попросив Дан. — Лучіє, якщо ти прагнеш будь-що доконати нас, то опиши цих птахів. Але я тебе прошу, не забудь сказати, скільки грамів пуху у них на животиках у перший тиждень липня…
— А мені здається, що опис дроздів міг би бути цікавий для нас… — кинувся Йонел на допомогу Лучії.
— О боже, мамо рідна! Браво, Йонеле! У мене склалося враження, що ти переплутав кишені. Замість того, щоб дістати жарт, ти дістав камінь, граніт із отих архаїчних відкладів. Не влучи тільки ним у голову людині!
— Я ніскілечки не жартую! — розхвилювався Йонел. — А якщо ти переплутав рот із млинком, то йди звідси й мели в другому місці. Може, знайдеш десь щербату бабу, котра живе тільки кавою.
— Краще вже щербата баба, котра живе тільки кавою, аніж такий, як ти, котрий живе лише чванькуватістю та купує похвали… Не думай, що ти наступив мені на мозоль. Я з тобою не жартую!
Щастя, що з лісу поверталися, тягнучи за собою по грубезній в’язці тичок, Віктор і Урсу. Кому там уже кортіло сваритися! Тички треба було довести до пуття, скласти їх перед наметами, розвести вогонь, піднести ближче до ями хмиз, а тут ще й Лучія.
— Проведемо збори! — виголосила вона. — Без балачок і без відхилення від теми. Приклад вам даю я. На порядку денному три питання. Перше: вибір керівника експедиції… Друге: заходи щодо безпеки експедиції… Третє: наслідки цих заходів… І потім, ви знаєте, що нас чекає: оте, що називається сон.
— А багаття? — запротестувала Марія.
— Багаття? Воно залишиться на розсуд керівника. Згода?.. Отже, готуймося до голосування…
Йонел розподілив клаптики паперу, Лучія — олівці… кольорові, Дан тримав урну, тобто кишеньковий стакан.
— А зараз називайте кандидатуру керівника! — попросила Лучія. — Почну я: я пропоную Йонела! Якщо хтось хоче…
— Я! — вихопилась Марія. — Я пропоную Віктора…
— У кого є ще пропозиції? — спитала Лучія роздратованим тоном. — Урсу!.. Ти хочеш щось сказати?.. Чого ти так крутишся? Іди голосувати! І якщо ти вважаєш, що ми граємося в безглузду формальність…
Але Урсу був надто схвильований, аби затіювати сварку. Його ніскілечки не цікавило, що хоче Лучія; він відчував провокацію в її словах, але не сприйняв її. Він ще раз глянув на вершини: сонце вже зайшло, не було видно навіть його променів, і це страшенно занепокоїло хлопця. Він супроти своєї волі підступив ближче до гурту.