— У тебе є якісь пропозиції? — перепитала Лучія голосом, який провіщав новий вибух.
— Тік! — мимохіть прошепотів Урсу.
Лучія пригадала вранішню дискусію між Урсу та Віктором:
— Дуже добре! Якщо ти вважаєш, що ми граємося, і хотів би поламати гру, то краще вийди з неї. Але я вважаю, що це саме та нагода, коли тебе слід поставити на місце! І негайно!
Тільки така несправедливість могла розлютити Урсу й довести його до того, що він сказав:
— А ти за яким правом поводишся як начальник? Тебе ніхто навіть не пропонував!
— Якщо мова тільки про це, то я її пропоную! — скочила Марія.
— Тс-с-с! — вклинився Дан у першу секунду суперечки. — У мене теж є пропозиція: послухаймо дрозда одну хвилину…
Усі потуги до сварки несподівано вщухли. Не чутно було ні пісні, ні гамору, зависла важка гнітюча тиша.
Сталося саме те, до чого прагнув Дан: за якусь одну хвилину спокою полум’я згасло.
— Гадаю, можна починати, — сказав він. — Може, це й справді гра, але мені подобаються гарні ігри. Я говорю від свого імені, ясна річ… Але насправді…
— Насправді, — підхопила Лучія, — це дуже серйозна справа. Думаю, пора починати голосування.
— Якщо це справа серйозна, а вона таки справді серйозна, — сказав Дан, — то я відмовляюся від цього олівця. У кого ще коричневий олівець? Мені здається, що тільки в мене…
— У мене червоний! — побачила Марія. — У кого ще червоний? Отже, ні в кого!
— А в мене синій! — здивувався Йонел.
— Ой лишенько! — сполошилася Лучія. — Мої олівці! Моя колекція! Віддайте їх негайно назад! Оце було б мені!
— Тобі?! — зважив її поглядом Дан. — Це було б нам!.. Я читав, не пам’ятаю вже в якій книжці, про якісь вибори з кольорами, крейдою і помстою…
— Може, краще б нам проголосувати руками на перших виборах… — сказала Марія.
— Я не згоден! — твердо прозвучав голос Йонела. — Це справді починає скидатися на гру… Досить!
Досить! За п’ять секунд записки всіх шести виборців були опущені в урну. Лучія вимушена була засвітити ліхтаря, щоб прочитати їх. Темрява опускалася швидко.
— Віктор — три голоси… Йонел — теж три… — повідомила Лучія.
Такий наслідок аж дуже здивував її. Вона навіть уявити собі не могла, хто третій підтримав Йонела, і вже навіть пожаліла, що виборці не скористалися її колекцією кольорових олівців. Хто ж третій проголосував за Йонела?.. Дан?.. Урсу?.. Марія?.. Єдиний, про кого вона не подумала, був Віктор.
Але час підганяв.
— Треба вдруге провести вибори… — поквапилася вона.
Але цього разу дуже твердо й категорично прозвучав голос Урсу.
— Ні! Голосування може почекати. Є важливіша справа!
Усі відчули наближення загрози. Але голос Урсу одразу став теплий і заспокійливий:
— Може, все не так і серйозно… Але мені здається, ніби в лісі хтось заблудив…
— Хто? — спитав у нього ошелешений хор.
— Тік! — відповів Урсу. — Я бачив його від Зеноаги й залишив для нього цілком певний знак. Якщо він досі не прийшов сюди… А на жаль, уже стемніло…
За якусь хвильку всі черешняки знали все, що бачив Урсу з дерева і що він зробив потім. Вражена Марія спитала:
— Що будемо робити?
Вечірні сутінки тим часом перетворилися на щільний морок.
— Спершу — вогнище! — розпорядився Віктор. — Треба розпалити велике вогнище, щоб його видно було здалеку!
— А самі стоятимемо пеньками біля нього? — обурено сказав Йонел.
— Нам треба розбитися на дві групи, — заспокоїв його Урсу, — і підемо в ліс двома дорогами. Кожна група з ліхтарем. По двоє…
— Але ж ми можемо утворити не дві, а три групи, — швиденько підрахувала Лучія.
— Урсу вважає слушно, — втрутився Йонел. — Треба когось залишити тут, підтримувати вогонь.
— Та ні, ми таки можемо утворити три групи, бо в нас три ліхтарі, — сказав Віктор. — Урсу — одна група, а решта дві групи — по двоє. Я з Марією…
Враз почулося потріскування хмизу, і велетенське жовте полум’я майнуло до неба. Йонел розпалив вогнище.
— А я з Даном! — сказала Лучія. — Йонел залишиться біля вогню! Все! Беремо ліхтарі!
— Одну секундочку! — попросив Віктор. — Треба домовитися про сигнали. Кожен вигукуватиме своє ім’я, щоб ми могли визначати напрямки. Щохвилини або через півхвилини. Звук «А» — означатиме тривогу, а «У» — те, що Тіка знайдено.