Йонелові слова викликали справжній ураган між обома наметами. Мовчав тільки Урсу. Решта, особливо розлючений малюк, зчинили жахливий галас. І аби не втрачати час та показати, що вони справжні демократи, бо були дуже впевнені в результатах, скандалісти просили поставити на голосування сам принцип утворення груп: голосуванням чи дискусією? Віктор і Йонел проголосували за дискусію, Лучія й Урсу утрималися, Марія, Дан і Тік проголосували за жеребкування — і виграли партію.
І все-таки «дискутанти», тобто прихильники дискусії, дечого свого домоглися: керівникові експедиції по праву належить місце в групі, яка йде в печеру. І ще вони добилися: якщо групи будуть надто нерівнозначні, збори більшістю голосів можуть перетворити одну групу в іншу.
— А як визначити нерівнозначність? — спитав Дан. — Треба буде поставити на голосування… І за право ставити на голосування теж треба проголосувати… щоб не порушувати демократії…
Лучія подала йому знак замовкнути, і Дан скорився, але не Тік, який домагався, невдячний, щоб і керівник експедиції тягнув жеребок. Очевидно, вперше в житті малюк не мав певності в своєму щасті, з яким він досі так добре знаходив спільну мову, навіть у дуже складних, майже безвихідних становищах. На жаль, його докази відмели, як непотріб, і тепер він вимушений був покладати надію лишень на три шанси із шести, а не на чотири із семи, як це було б справедливо, на його думку. «Четвертий шанс був би для мене щасливий», — подумав наляканий малюк, а вголос сказав:
— Якби в печеру було чотири місця, одне, безперечно, було б моє…
Лише Дан визнав його слушність, але й він робив ставку на четвертий шанс.
Лучія перемішала в урні шість записок. На трьох було написано: печера, на трьох — зовні.
Якийсь час ніхто не зважувався першим випробувати свій шанс. Вони дивилися один на одного, підганяючи один одного, тобто страхаючись, поглядами. І все-таки, відважившись та розштовхавши інших, малюк із золотим волоссям і живим сріблом в очах випробував долю. Він витяг папірець, розгорнув його… враз підстрибнув, мов несамовитий, і загорлав так, що його стало чутно край лісу:
— Печера! Я в печеру! Дивіться: я в печеру!
І він пішов, тицяючи величним жестом папірець, який приніс йому щастя — а чи тільки щастя? — під ніс кожному. Після першого папірця шансів у кожного поменшало, натомість зросло хвилювання. Решта ще вагалися, коли Віктор всунув пальці в урну і сказав з легеньким тремтінням у голосі:
— В печеру…
Потім байдужість Лучії, котра не була, однак, вдавана:
— Зовні, на горі…
Потім Дан, підбадьоривши себе зітханням, і:
— Сонце і Лучія… Чи Лучія і сонце…
Залишалися ще два папірці. Один зник у руці Марії.
Вона схопила його майже розпачливо, але не розкрила. Останній узяв Урсу. Але й він не сказав жодного слова. Спершу глянув на Марію й побачив, що вона кинула папірець у вогонь і втупилася болісно, аж до сліз, у жовтий зловісний вогонь: «Прощайте… перші тривоги, перші зустрічі…»
— Зовні… — сказав Урсу безбарвним тоном.
Марія здригнулася й ошелешено глянула на хлопця, котрий тим часом зібгав папірець. Вона хотіла б пересвідчитись, на власні очі побачити слово, написане там. Але папірець полетів у вогонь, і вона зрозуміла все, і вже не мала анінайменшого сумніву, коли побачила, що Урсу уникає її погляду, яким вона хотіла подякувати йому.
Запало надто гнітюче мовчання. Щастя, що малюк порушив його своїми оплесками, адресуючи їх усім.
— Прекрасно! — сказав він. — Ох, як прекрасно!
Але що було б, якби його зухвала рука витягла інший папірець? Це запитання злякало Урсу. Він так хотів перешкодити малому тягнути першому! А той зрозумів усе навпаки!
Йонел нагадав про склад груп:
— Я, Віктор, Марія і Тік підемо в печеру. Лучія, Дан і Урсу досліджуватимуть схил гори. Так, як ми й домовилися, треба спитати, чи хоче хтось щось зауважити про склад груп… Може, хтось вважає, що слід зробити якісь перестановки…
Усі зійшлися на тому, що групи підібрані добре. Інших зауважень не було. Лиш Тік підійшов до Урсу й глянув на нього із щирим сумом. Йому так хотілося, щоб вони були разом… але тільки ж у печері!..
— Я дуже шкодую, що ми розділяємося, — прошепотів він. — Які погані жеребки! Але ти…
Урсу лагідно накрив долонею його скуйовджений золотистий чуб, потім легенько притиснув хлопчину до грудей: