Марія, як стій, накинулась на нього:
— Ти думаєш, мені зараз до дотепів? Я розлючена, а ти — блазень… та ще й великий. Адже ти знаєш, що Віктор скопіював карту, знаєш, що нам треба багато чого вирішити, знаєш, що ми збираємося під каштаном… Чого ти чекаєш? Що ми прийдемо всі і будемо тебе благати? Не розумієш, що в нас є карта?
— Облиште мене з вашою картою. Ніби зробили хтозна-яке діло. Карта та й годі. Коли матиму час, гляну на неї… А втім, за кілька хвилин має бути дзвінок…
— Дуже добре! — Марія знайшла рятівний вихід. — Якщо не хочеш іти, не йди! Але думаю, ти досить вихований, аби мене провести туди…
— А це що за хитрість?
— На жаль, ніяка не хитрість… Сергій і Трясогузка…
— Хай вони йдуть до дідька обидва, а ти мені дай спокій, чуєш?
Марія зробила реверанс:
— Хай вони йдуть до дідька, як ти кажеш. Я нічого не маю проти. Навіть можеш допомогти їм якомога швидше дістатися туди… якщо проведеш мене до каштана. Вони обидва чекають мене надворі і теж погрожували запустити руки в мої коси. Ти ж не можеш залишити мене в небезпеці…
Але, на її подив, Йонел і не думав іти з нею. Він розгорнув книжку і почав розглядати якісь малюнки.
Марія спересердя вдарила каблуком об підлогу:
— Боягуз!
— Геть звідси, бридка! Не бачиш, у мене справи… І, правду кажучи, нема в мене ані краплі симпатії до твоїх кіс. Ну, геть звідси!
— Я не піду!
— Роби, як знаєш… Отже, різниця між архаїком і палеозоєм…
— Полягає в тому, що архаїк був населений найпростішими організмами, без жодних властивостей, їх найточніше було б назвати Йонелами, а палеозой…
— Мав єдину деформовану, брехливу й нестерпну істоту… — заквапився хлопець.
— Яка називалася розвинений Йонел! — поставила крапку в розмові Марія й прожогом вискочила за двері, а Йонел тільки рота роззявив.
6
Хоч хвилини, відведені на роздуми, минули, підлітки під каштаном не поспішали вихоплюватися зі своїми рішеннями. Кілька днів, відколи Віктор наткнувся на карту в старому архіві, він день і ніч думав про потрібний їм об’єкт, вимріяний Віктором, але він видавався їм таким далеким, що вони навіть не насмілювалися назвати його. Дан, зрештою, згнітивши серце, заговорив, але таким жалібним голосом, ніби долав непереборну перешкоду:
— Човен, ось що нам треба, мамо рідна…
Усі погодилися з Даном, кивнувши головами, ховаючи водночас сумні й розгублені погляди. Тільки Урсу спробував не приймати такої жалібної увертюри:
— Ну й що? Велике діло — човен… Якщо…
Але під здивованим поглядом Лучії слова завмерли в нього на губах. І саме тут нагодилася насуплена Марія.
— Він навідріз відмовився йти, — повідомила вона. — Блазень! І я впевнена — то все від гордощів!
Але чи про Йонела їм зараз думати? Всі забули про нього, їх гнітив інший тягар. Здивована, що їй ніхто нічого не відповів, Марія звернулася обурено до всіх:
— Ви кепкуєте з мене? Що тут сталося? Кажіть же! Ніби у вас кораблі потонули…
На якусь мить запало мовчання, потім голосний регіт був відповіддю на її слова, а це ще дужче спантеличило дівчину. Вона нічого не могла збагнути, але Дан, розуміючи її стан, почав заспокоювати на свій лад:
— Еге-е!.. Як то добре було б, Маріє, як то гарно було б, аби в нас потонуло кілька кораблів… Мамо рідна, тоді в нас залишився б хоч один… Що? Ти досі вважаєш, що ми жартуємо? А ми ж тільки про кораблі й човни думаємо… Ось глянь на карту, глянь: річки, озера… Як нам їх перейти?
Цієї миті гостра голівка Трясогузки висунулася з листя й тихенько, наскільки дозволяла шия, потяглася вниз, а великі, мов цибулини, очі шпигуна витріщились на карту.
А за кілька метрів вище від нього, на тому самому каштані, тоненька й дуже спритна, судячи з того, як вона рухалась, рука обережно звелась і блискавично метнула з кулака м’який, але колючий плід. Він пролетів точнісінько заданою траєкторією, тобто з міліметровою точністю влучив у маківку Трясогузки. Катастрофи уникнути вже було ніяк. Лише на частку секунди втратив він рівновагу, і так досить ненадійну, і тепер уже ніхто й ніщо не могло врятувати його від падіння.
Під страхітливий акомпанемент крику, тріску, шуму тіло Трясогузки полетіло до землі, яку він так злодійкувато покинув. Але старий забутий сучок пожалів ребра й кості невдахи-шпигуна й підхопив його на льоту за штани, уберігши таким чином від неймовірного удару об землю й затримавши в підвішеному стані за якихось два метри над землею. Якби хлопець не репетував так перелякано, будь-хто, побачивши його зараз, як він теліпається в повітрі, подумав би, що той відпрацьовує вправи з невагомістю.