Холодний буравчик крутонувся в потилиці Урсу. Петрекеску тримав рушницю при нозі, і її цівка на висоті його грудей була спрямована на нього. Простий натиск на спуск, мимовільний… або навіть сильне трясіння, несвідоме… Жоден мисливець не має права так тримати зброю навіть на полюванні; є закон, за яким зброю треба тримати весь час цівкою вгору.
Коли Урсу підійшов до скелі метрів на сто, Петрекеску опустив цівку й легенько похитав головою, ніби давав зрозуміти прибульцеві, що він упізнав його й радий вітати. Навіть більше: він рушив назустріч Урсу, але не встиг ступити й кількох кроків, як почув крики птахів і почав оглядати небо. Урсу мимоволі зробив те саме — так трапляється з кожним, коли він бачить, що хтось дивиться на небо.
Петрекеску провів зграю піднятою рушницею так, що якоїсь миті рушниця дивилася точно в голову Урсу, і хлопець знову відчув крижаний буравчик, що загвинчувався йому в потилицю. Адже варто лиш кашлянути і… Але, згадавши, що Петрекеску страшко, заспокоївся.
— Доброго дня! — привітався Урсу, зупинившись за кілька кроків перед мисливцем.
— Якби це був не ти, я здобув би два-три бекаси, слово честі…
— Їхнє щастя… — усміхнувся Урсу. — Ми навіть не думали, що зустрінемося в горах. Саме цього ми аж ніяк не сподівалися.
— Отже, ви таки не відмовились від своєї затії! — спохмурнів Петрекеску. — Після того, як я вам сказав… Не злякалися ні духів, ні небезпек?
— Духів! Ви ж самі знаєте, що їх нема. Ми думали, ви хочете нас налякати духами, аби ми побереглися від інших, справжніх небезпек…
— Отакої! Отже, ви не вірите в духів! Це погано, слово честі… Не можна погано думати про духів; бо потрапите прямісінько в їхнє лігво… Я ніколи не жартую з духами і навіть не хочу глузувати з них, тож раджу й вам краще дати їм спокій, слово честі…
— Звідки ж нам знати, як їм дати спокій? — спитав Урсу, досить здивований. — Не знаєте, може, ми повинні принести їм щось у жертву?
Мисливець понишпорив цівкою рушниці у траві:
— Друже мій, ви повинні дати їм спокій! Оце я знаю, слово честі!.. А решта — справа ваша. Я ніколи не заходив з ними у сварку і не знаю, як треба примирятися з ними, слово честі. Може, найкраще вам було б не турбувати їх у їхньому житлі, а піти в другий бік…
— Не пам’ятаю, хто це сказав… здається, один чабан, ми зустрілися з ним учора, отож він сказав, що духи переселилися звідси в інші краї, бо нібито тут надто багато небезпек…
— Справді? Я не чув, слово честі… Але ви дивіться, щоб той чабан часом сам не був одним із духів.
— Він не дух, — дуже серйозно відповів Урсу. — При ньому був один хлопець, вони пасли отару… Він сказав, що кілька найповажніших духів зазнали нещасних випадків, а в найбільшого навіть перелом черепа, отак сказав він, і тому вони перейшли в інші краї. І ще він сказав, що тутешній шпиталь духів ніби в запустінні, тому туди не ходять поранені привиди. Бо навіть пеніциліну там не знайдеш… Чабан клявся, що не бреше…
— Брехня! — розхвилювався Петрекеску. — Слово честі! І звідки він може знати все це?.. Це був дух, і, безперечно, він хотів завести вас у пастку! А про небезпеки він говорив вам?
— Про небезпеки? — здивувався Урсу. — Ані слова… Але якщо ви кажете…
— Ти брешеш, слово честі! Як він міг не сказати ані слова про небезпеки?.. Невже він вам не сказав, що духи розривають горла?.. А цей, із проломленим черепом? Хіба ти сам щойно не сказав, зі слів чабана, що духи злякалися небезпек і переселилися в інші місця?.. Ну, якщо вже духи злякалися тутешніх небезпек, то можеш собі уявити, слово честі!
— Ми будемо обережні, повірте, — спробував Урсу заспокоїти його. — Але щоб ви знали, той самий чабан сказав, що там, де нема небезпек, не можна будувати школу. Бо тільки так людина навчиться…
— Як же ви зважилися йти туди, де стільки небезпек, лише із свічками?..
— Не тільки із свічками… — відступив Урсу. — У нас є мисливські ліхтарі.
— Оце добре! Це — те, що треба! Мисливські ліхтарі — та-ак! Слово честі. Отже, у вас є ліхтарі… Та-ак, дуже… Ви не могли б нам позичи… Ви не можете одного позичити?.. Ба, я навіть міг би купити…
— Якщо й ви нам позичите човен…
— Знову ти за своє? Знову? Я вже сказав вам, що в мене його нема… Хіба я не сказав про це доньці доктора?.. Отій брюнетці, слово честі…
— То друга, — відповів Урсу. — Але вони обидві з нами.
— Ага! — просвітлів мисливець. — Ви взяли й дівчат із собою! То чому ж ти не сказав цього одразу, слово честі! Тепер я розумію, що ви шукаєте тут!.. Місця, місця ви шукаєте тут! А тут гарні місця, безлюдні… ось так… Тут ви можете ходити цілими днями й не зустріти навіть духу людського, слово честі… Отак-то воно… Браво! Дівчата гарні, молоді… Охо-хо-хо!.. Від Добреску я навчився… Ну, скажи, хлопче, як чоловік чоловікові! Правда ж, так?..