— А чому ти думаєш, що я шукаю недокурки цигарок? — відповів зачеплений за живе малюк.
— Вибач, будь ласка… — сказав Віктор. — Але якщо все-таки випадково знайдеш, хоч один…
— Я й сам знаю… Ти краще скажи про це Йонелові, бо він поки що не знайшов геть нічого…
На якусь часину голоси згасли. Усі знали, що наближаються до останньої зали, тобто до кінця печери. Біля самого входу до зали Марія побачила якусь блискучу річ, але не встигла вона й слова сказати про своє відкриття, не кажучи вже про те, щоб підійти ближче до нього, як її кирпатий братик метнувся, мов шуліка, на ту річ. Яке ж розчарування чекало малюка! Це була звичайнісінька консервна бляшанка, порожня бляшанка. Тік подав її Вікторові, а Віктор, без особливого інтересу оглянувши її, передав далі Йонелові.
— Ця бляшанка ще більше заплутує все, — сказав Віктор. — Якого дідька з’явилася ще й вона? Хай їй грець!..
— А ти чому хвилюєшся? — Йонел спробував заспокоїти його. — Люди зголодніли й попоїли… Мені це здається дуже просто…
— А мені ні! — затявся Віктор. — Чи не занадто вони голодні, ці індивіди?.. Вони ж щойно їли, там, біля входу… І знову зголодніли?..
— А може, один їв там, а другий тут, — розмірковував Йонел. — Зголоднів чоло… індивід.
— Якщо вони були разом у печері, а це майже напевно, — сказав Віктор, — то важко припустити, що один їв, а другий дивився. Або ти голодний, і коли бачиш, що починає їсти один, то починаєш їсти й ти, або ти не голодний зовсім, і тоді чекаєш, поки вийдеш надвір і там уже попоїси як слід. Але ж тут не так: Ікс наїдається вволю антрекотами й сардинами, Ігрек дивиться на нього, а через півгодини або через годину згадує, що й він голодний і починає відкривати бляшанку консервів… Рогалики, бісквіти — ще сюди-туди… Але консерви! Це вже виходить за всякі межі!
— А що ти сам думаєш про це? — спитала Марія. — Досі ти лиш відкидав наші думки…
— Я вам сказав: загадка двох відвідувачів стає заплутанішою. Моя думка така: один із цих двох, тільки один-єдиний, уже здавна багато разів відвідує печеру…
— Отакої! — злякалася Марія. — Ти хочеш сказати, що він випередив нас… бо я не розумію, навіщо ходити багато разів у печеру, але не для того, щоб уважно вивчати її, тобто… для того, щоб зробити карту печери!
— Про це я не думав, — сказав Віктор, — і навіть не вважаю, що нам треба про це думати. Це неможливо! Ми теж прийшли заради карти, і хоч ми пройдемо тут багато разів, але я цілком переконаний, що не перетворимо печеру або одну із її зал у їдальню. Бо ми все одно їстимемо надворі, на повітрі й при світлі. Ні, Маріє, я думаю інше, я думаю, що один із тих двох відвідувачів тривалий час перебував у печері…
— Тривалий — скільки? — спитав Тік. — Годину, дві, півдня? Спати — бр-р-р! — я не думаю, щоб він спав тут…
— Не знаю, Тіку. Я не можу визначити з точністю до години. Скажемо так, аби не помилитися, що він перебував тут стільки часу, скільки треба одному чоловікові, щоб кілька разів поїсти. Досі ми знаємо, що він їв тричі…
— Це неймовірно! — збунтувався Йонел. — Аби, часом, не повторилася історія, яку я вичитав в одній книжці…
— І я цього боюся, — швидко підхопив Віктор. — Я побоююсь, аби ми не підпали під вплив книжок. Може, ця історія найпростіша, а ми самі заплутуємо її своїми припущеннями. Ми, часом, не забули, задля чого прийшли сюди?
— А чи не краще було б нам спробувати ще раз зв’язатися з тими, що надворі? — нагадала Марія.
Мов отямившись зі сну, черешняки кинулися до апарата. Виклик за викликом, сигнал за сигналом — нарешті: зв’язок! Під час обміну повідомленнями Віктор спитав про те, що його найбільше доймало. Коли перша зустріч на радіохвилях закінчилася, Йонел поспішив заспокоїти товаришів:
— Думаю, загадка прояснюється: через печеру пройшов Петрекеску. Він знає цей район, як ніхто інший, і сам по собі факт, що він за два кроки від нас…
Віктор обірвав його майже брутально, чого за ним ніколи не водилося:
— Ні, Йонеле! Навіщо ми вводимо в оману самих себе?.. Ти чув, що я питав Урсу. Мисливець не курив, скільки й розмовляв з ним, і тоді, коли тримав нас у парку майже до півночі, не курив. Він не курець. Але це не означає, що він не був у печері. Я певен, що він один із двох відвідувачів. Але з цього виходить, що він нам набрехав. Це означає, що він не продав човна, слово честі…