— Облиш, Тіку, ми ж бо не згаяли час, — підбадьорив його Віктор. — Може, якби не виникла ця історія з загадковими відвідувачами, ми вдовольнились би простим переходом і оглядом цих місць. А так, шукаючи й нишпорячи по всіх закутках, ми можемо похвалитися, що вивчили печеру зсередини з першого разу. Великі неточності я вже виправив на карті…
— Знаю, знаю, — відступився Йонел. — Але, може, краще було б підпорядкувати всі наші пошуки головній меті…
— Це вже з уроку, пригадую собі, — сказала Марія. — Ось тепер видно, який ти щирий! Ти зі своїм ідіотським гранітом, який є другорядною метою — визнай! — шукаючи його, не побачив тисяч інших речей, повз які, втім, пройшов би й не побачив би їх!
— Не знаю, — відповів Йонел. — Може, воно й так. Але я прийшов сюди не заради забавок, як похваляєшся ти. Врешті-решт, мене не цікавить, що в тебе у голові, і думаю, нам пора вертатися. Для першого візиту досить. Ми дійшли до кінця, досить!
— Це так! — погодився Віктор. — Але невже ми дійшли до кінця? Це озеро не дає мені спокою, ніби я занурився в нього. У мене від нього аж подих перехоплює!
— Озеро? — перепитав Йонел.
— Так, озеро. Але спершу я хотів би трохи обстежити стіни праворуч, підійти якомога ближче до них і освітити ліхтарями. Може, вони нам щось скажуть.
Усі пішли вперед берегом, аж до води. Там засвітили своє сліпуче світло.
— Посвітіть якомога нижче! — попросив Віктор. — Туди, де озеро стрічається зі стінами, он до тих ніш.
Сніп променів слухняно підкорився, освітивши кожну нішу.
— Я так і думав, — пробурмотів Віктор. — Ці ніші — тільки поверхневі заглибини. Ви теж помітили?
— Що саме?
— Вода з озера не витікає крізь ніші. Жодна з них не хлюпоче. Ніде біля жодної ніші нема ні сліду виру, ні смуги піни.
— Ну й що? — спитала Марія налякано.
— Отже, де витікає вода? — спитав у свою чергу Віктор. — На стінах зліва нема навіть жодної тріщини…
— Справді! — збентежився Йонел. — Як ми про це не подумали досі?..
— А вона неодмінно повинна витікати? — спитала Марія тоном, який, утім, радше стверджував, аніж запитував.
— Неодмінно! — потвердив Віктор. — Перше озеро — джерело, тут нема ніякого сумніву. Вода звідти тече сюди, але ж тут вона не може залишатися. Ти здогадуєшся, Йонеле?..
Йонел ще не збагнув до кінця Вікторової думки:
— Що ти хочеш сказати?
— Що вода тече далі… і якщо вона не затримується тут…
— Ти хочеш сказати, що печера… — почав Йонел крижаним тоном. — Ти хочеш сказати, що печера… — але йому забракло сили висловити думку до кінця.
— Так! — прошепотів Віктор дуже схвильовано. — Я майже впевнений, що печера не закінчується тут! Тіку! Ану зроби-но хутенько паперового кораблика, бо ти, я знаю, мастак їх робити…
Радий, що трапляється, нарешті, нагода хоч чимось прислужитися експедиції, бо Йонел не дозволив йому навіть торкнутися апарата, малюк ураз, ніхто не встиг і оком кліпнути, зробив бездоганного кораблика.
— Зробити ще одного? — спитав він, передаючи його Вікторові. — Я знаю одну систему…
— Поки що освітлюйте ліхтариками кораблика, — сказав Віктор. — Зараз я кину його на середину озера.
Віктор кинув кораблика на водну гладінь озера, потім почав уважно маневрувати дошкою, яку він використовував замість весла, щоб підігнати його на середину. Хвилі, спричинені Вікторовим веслом, зникли, вода заспокоїлася, знову стала мов скло, без жодного брижа, без жодної бульбашки піни, але кораблик повільно плив уперед, плив увесь час, біла цяточка на захололому кришталі, рухлива цяточка, аж поки темінь остаточно проковтнула її…
Ліхтарі згасли всі, мов за командою, морок став густий і гнітючий, а голос Віктора тремтів:
— Озеро тече… ух-х-х!.. так!.. Я думаю, що невдовзі ми зробимо виняткове відкриття, про яке жоден із нас навіть не мріяв, про яке, може, ніхто й не здогадувався досі.
— А карта? — спитали Йонел і Марія водноголос.
— Карта?.. Карта — не закон. Ті, що її склали, зупинилися тут хтозна через що. Вони були впевнені, що грот закінчується теж тут.
— А якщо ти помиляєшся? — сказав Йонел. — Якщо вода йде в глибину, у якусь своєрідну яму, через якийсь природний канал, який лежить нижче рівня озера?
— Не може бути! — одразу ж заперечив Віктор. — Вир тоді перетворив би все озеро в лійку. І якби навіть було так, як ти кажеш, то хіба це не означає, що печера тягнеться далі, хоч і переходить рівнем нижче?
— Ну й що? — дуже різко заперечив Йонел.
— Не поспішай! Нижчий рівень — то тільки припущення. Я вважаю, що печера тягнеться далі на цьому самому рівні.