Тік готовий був у дорогу, але Марія сама порушила вимушену паузу:
— Іду я! А потім… вирішуйте самі…
Пліт відчалив від берега. Мотузка знову розкручувалася, аж поки й зупинилась непорушно. Тік відчув посмикування, яке хвилями долинало від далекого протилежного кінця, і разом з Йонелом щосили потягнув за мотузку.
Другим відчалив Йонел. Потім настала черга малюка й Цомбі.
Тік прив’язав апарат до плота й посеред велетенського мотка мотузки, мов за круглим редутом, посадив пса. Він спокійно веслував до середини озера при світлі ліхтаря, закріпленого, мов прожектор, на носі плота. Там він зробив першу зупинку, щоб оглянути все довкола, але не побачив нічого, крім води. Навіть попереду не видно було ні світлої смуги, ні якоїсь заглибини. Шукаючи тунель, хлопчина відчув, що пліт іде сам, і навіть швидше, ніж тоді, коли він веслував.
Тік довірився плотові і невдовзі прямо перед собою далеко, ніби на краю землі, побачив чорного, мов брова, півмісяця: вхід до тунелю. Саме туди й несла його вода. Він розпластався на животі задовго до того, як увійти в тунель, і перетворив весло на кермо, щоб спрямувати пліт у отвір. Він був такий вузький, цей вхід, і такий низький, що хлопчина злякався, що ні пліт, ні він сам, отак розпластаний, як був, не зможе пройти крізь нього.
І справді, пліт кілька разів зачепився за стіни тунелю. Моток, у якому сидів Цомбі, зашерхотів об плафон, трохи черкнувся апарат, але малюк зробив усе можливе й неможливе, аби неоціненний скарб уцілів.
Бр-р-р! Цей тунель ніяк не закінчувався. Аби Тік не знав, що там чекають його друзі, які пішли туди раніше, він подумав би, що йде дорогою в пекло. А тут, у цьому нескінченному тунелі, муки справді пекельні. Тільки вода й морок, вода й темрява…
Враз світло ліхтаря, досі затиснуте, вирвалось на широкий простір. І нарешті промені інших ліхтарів та людські голоси долинули до малюка звідкись праворуч. Він вийшов, урятувався із дороги в пекло. Звівся на ноги, побачив Марію і, не думаючи ні про що, стрибнув їй в обійми. Але відстань між плотом і берегом була набагато більша, ніж йому здавалося, і ще в повітрі малюк відчув крижаний холод води, в яку він поринав. Ноги торкнулися води, занурились, руки шукали підтримки в темряві і справді наткнулися на якісь троси, що метлялися на березі. Це були руки Віктора.
— Сталося щось, Тіку? — лагідно спитав його Віктор. — Не треба було залишати тебе самого…
Марія вже давно обняла його за шию:
— Кажи, що сталося? Не…
— Я змок мов хлющ… на ногах, — розсміявся кирпань.
— …стерпний! — закінчила Марія свою ласку. — Ти хоч захопив із собою шкарпетки для переміни?
Малюк марно кліпав очима, бо в цьому мороці все одно нічого не було видно.
Минуло всього лиш кілька секунд після невдалого причалювання патлатика, кілька коротких секунд… І хто міг уявити собі, що вони накличуть таку біду! Правду кажучи, єдина мить була жорстока і мстива, це тоді, коли Тік стрибнув на берег. Останні лиш допомогли їй, і коли Віктор, спохопившись, відчув лихо, було вже пізно.
— Пліт! — закричав він. — Апарат!
— Цомбі! — перелякався Тік. — Господи!
Плота вже віднесло далеко, летів він дедалі швидше. Віктор ледве встиг вихопити променем ліхтарика його корму і метнувся за ним бігом так, ніби це було в чистому полі. Щастя, що Йонел і Марія одразу збагнули, що сталося, і блискавично освітили йому дорогу. Віктор тримав пліт у промені свого ліхтарика ще навіть тоді, коли підземний потік розділився на два рукави. Плота понесло наліво, по швидшому й бурхливішому рукаву, Віктор перейшов по воді на лівий берег і далі переслідував ще швидше по гладенькому камінню берега. Невже він наздожене його?..
До Віктора долинув віддалений гуркіт, невдовзі, завдяки божевільній гонитві, він перетворився спершу в оглушливий, а потім і в справжній гарматний гул. Водоспад! До плота залишалося не більше десяти метрів, але й від плота до водоспаду не більше. Гонитва була така шалена, що бігун хапався вільною рукою за морок, щоб вчасно зупинитися. Якщо його не зупинить ця пружна сітка темряви, думав він… Але його зупинив, мов несподіваний бар’єр, оглушливий гуркіт і холодні бризки води та піни…
Віктор був за крок від водоспаду. Він прилип до мокрої стіни, а промінь ліхтарика впав на підземний поріг. Пара, і судоми, і стогони, і громи… А більше нічого… Плота проковтнула прірва…
Хлопець відчув важке запаморочення й швидко відступив назад кілька кроків. Втома охопила все його тіло. В голові гуло. Невідомість ось так враз показала свою жорстокість… Ох, ця підземна невідомість із мороком та його пастками…