— Слово честі! Ти не ховав його? Надувного човна, кажу?
— Що я міг ховати? Яка тебе муха вкусила?
— Човен! Де мій човен?
— Прикро, друже, якщо ти вже й зір почав втрачати. Я не знаю, як нам його поставити на місце.
— Мені не до жартів! Слово честі! Ти тут залишався, ти його й заховав, ти й відповіси!
Петрекеску козирився перед бороданем, намагаючись надати своїй поставі суворого погрозливого вигляду. Однак бородань відштовхнув його вбік і пішов туди, де мав бути човен. Але в приміщенні — ні сліду човна. Тільки ковдри були дбайливо складені, ніби човен перетворився в постіль.
Зі спритністю фокусника бородань вихопив із кишені маленького плаского ліхтарика і спрямував сліпучий промінь туди, де сходилися два тунелі. Але там не видно було нічого! Мов дзига, він обернувся до Петрекеску:
— Де ти сховав його, друже? Скористався тим, що я залишився ззаду, і сховав? З мене ти не зробиш хлопчака, дядю! Ну, давай діставай!
— Та слово честі! Його або взяли духи, або ти сам кудись його запхнув! Це не пробачається!
— Ти знову про духів? Я тебе й досі не вилікував? Будь вони…
— Не ображай їх, хоч вони і взяли човен! А хто ж міг іще, якщо не ти? Не ображай духів!
— А навіщо духам твій човен?
— Може…
Але мисливець так і завмер зі своїм «може» на губах. Він не знав, що відповісти бороданеві…
— Може, якийсь із духів порвав тут собі горлянку, — відповів за нього бородань, — і вони не мали на чому добратися до шпиталю, щоб зробити йому укол пеніциліну. Тому і взяли човна…
Ліхтарик його пошукав щось у заглибині, і раптом усміх, який з’явився в бороданя на обличчі, перетворився в оскал:
— Прокляття! Де коробочка?
Мисливець теж глянув на порожню нішу й занімів. Брови його зійшлися в одну чорну дугу, а очі поволі-поволі заплющились, і від цього вся його постать перетворилася на якусь дику й безжальну маску.
Бородань і далі прискіпливо світив ліхтариком. Але ніде, ні в жодному з тунелів, ні в жодній заглибині не видно було нічого. Ні людини, ні предмета — одне слово, нічого.
— Тут хтось був! Поки ми були надворі, хтось заходив сюди! — сказав бородань.
Неймовірним зусиллям волі мисливець розплющив очі й почав знову:
— Хто? Та слово честі!..
— Той, хто міг пройти тільки зсередини. Бо знадвору стояли ми!..
— Е-е, друже, це тільки вони! Бо вони все ходили й канючили човен…
— Та Христос із ним, із тим човном!.. Ти не міг їм віддати його від самого початку? Хіба він мене цікавить зараз? Оця гумова руїна? Та ну її до дідька!
— Друже! Не ображай, бо, слово честі!.. І не чіпляйся до човна! Чуєш?
Бородань швидко повернув його до тями.
— Облиш ти свого човна! Облиш його до дідька! — сказав він іншим тоном, ніби байдужим. — Чи він нам зараз пече?.. Скажи мені! А якщо вони зрозуміють, що потрапило їм до рук?
— А може, не зрозуміють…
— А якщо відчують щось? Ти розумієш, що буде?
— Та будь серйозним, друже! Якісь там діти, слово честі! Що вони там можуть тямити? Що вони можуть відчути? Навіть я не міг нічого збагнути.
— Ти? Та що ти можеш збагнути? Ти що, вважаєш себе еталоном мудрості?
— Після того, як я вже стільки витерпів, — сказав мисливець, знову напускаючи на себе холодну й жорстоку маску, — мені треба ще й таке?.. Прокляття його мамі! Боги й пращури богів! Ну, з мене досить! Я маю остерігатися ще й цих пройд?.. Я їх застрелю! Я їх перестріляю, мов зайців! Слово честі! Як вовка, бо він небезпечний!
— Облиш ти свою стрілянину! Одне зараз важить: аби вони не здогадалися, що потрапило їм до рук!
Цього разу вже мисливець спробував заспокоїти бородатого здорованя.
— Може, вони не здогадаються, може, навіть не зможуть відчинити її тими заплутаними кнопками…
— Ну, а мені що з того, коли вони не зможуть відчинити? Досить їм з’явитися з нею в світі — і крапка!
— Не може такого бути, слово честі!
— Хіба так важко збагнути? Тільки-но вони з’являться серед людей, будь-який чоловік, хто має клепку, побачить, що в них у руках, і все піде під три чорти. Все одно не розумієш?
— Чому ж ні! Це страшно, друже, чуєш?.. Та що там, слово честі! Ти втратив одну річ, а я втратив усе! Це неможливо! Слово честі!
— Стривай! Історія ще не закінчилася. Треба обміркувати, подивимося, чим тут можна зарадити…
— Та чим там можна зарадити! Тільки тим, чим ти знаєш…
— Стривай-но! Перш за все ми повинні їх випередити.
— А як же нам дізнатися, кудою вони ввійшли?
— Це ми зараз дізнаємось. Вони могли ввійти тільки через двоє місць. Крізь тунель, який веде в печеру…