Обличчя її не було видно за чадрою, але Тимофій побачив, що очі жінки наповнилися слізьми. Айбану відвернулася.
— Добре. Ідіть із Богом! І запам’ятай, козаче: тримайся від Гаяне якнайдалі, — строго наказала Айбану і, швидко розвернувшись, розчинилася в юрбі перехожих, а Тимофій із полегшенням зітхнув.
— Тепер матінка вгамує Гаяне, — весело зареготів Тиміш. — Вона ж тобі проходу не дає. І як це в тебе виходить, Красунчику, що дівки просто липнуть, неначе мухи до меду? Тобі вже не одна татарка вслід подивилась, поки ти вулицею ішов.
— Знаєш, Тимоше, іноді це дуже ускладнює життя. Ось як, наприклад, трапилося зараз, — відповів Тимофій.
— Ні, ну все ж таки? — не вгамовувався Тиміш. — Слово ти яке знаєш, чи що? Ти й мене навчив би!
— Та що! Помічай не лише вроду їхніх облич, а ще й красу їхніх душ, і в тебе все вийде, — відповів Тимофій і досадливо покрокував до будинку Аветика.
На щастя, під впливом матері Гаяне залишила свої домагання й більше не з’являлася на шляху Тимофія. Тепер він зміг спокійно переміщатися будинком, адже не боявся наштовхнутися на заповзятливу дівчину. Щоправда, козацьке посольство недовго затрималося в Бахчисараї. Здобувши від хана завірення в дружбі й допомозі, а також багаті подарунки, козаки зібралися в дорогу.
Одначе перед поверненням на Січ, з Тимофієм трапилася ще одна пригода, пов’язана з Гаяне. Останнього вечора перед від’їздом Аветик пригощав козаків пишною вечерею. Він був людиною далекоглядною, тож вирішив не втрачати дружби з козаками — хтозна, як життя повернеться! Вечеря минала весело, але Тимофієві за весь час перебування в Бахчисараї вже набридла ця смачна, ситна їжа, тому він непомітно вийшов на свіже повітря, у зовнішню відкриту галерею, що тяглася вздовж усього другого поверху будинку.
Чудова весна була в Бахчисараї. Тепло прийшло швидко, зовсім не так, як у його ріднім краї. Удихаючи пахощі ніжної зелені, які приносив легкий, теплий вітерець, Тимофій дивився на небо — місяць і зірки тут здавалися більшими, ніж в Україні, і сяяли яскравіше.
— Тимофей!
Тихий шепіт вивів його із задуми, і Тимофій навіть здригнувся. Гаяне нечутно підійшла до нього ззаду, обличчя її було відкрите. У яскравому світлі місяця Тимофій не міг не роздивитися личка дівчини. Поєднання двох націй, вірменської та української, подарувало Гаяне дивну вроду — не можна було не захопитися нею. Зненацька дівчина кинулася йому на шию й повисла на ньому.
— Відвези мене із собою! Ти їхати завтра, то відвези мене із собою, прошу тебе! Ти в мене — тут! — дівчина приклала руку до грудей. Вочевидь, Гаяне, чи то з хвилювання, чи то від незнання повною мірою української мови, намагалася пояснити, що закохана в нього.
«Боже! Лише цього мені бракувало! За що це мені?» — стражденно подумав Тимофій і рішуче відсторонив від себе дівчину.
— Гаяне! Вислухай мене уважно й постарайся зрозуміти. Твоя врода не залишила мене байдужим, але я не можу подарувати тобі свого серця — воно вже не належить мені. Удома на мене чекає дівчина, якій я заприсягся в коханні та вірності. Вибач мені, але я не можу прийняти твоє кохання, — обережно відповів Тимофій.
— Ну то й що ж? Я можу, я згодна стати твоєю другою дружиною! — незворушно відповіла Гаяне.
— Ні, не можеш. У нас не можна мати двох дружин.
— Чому не можна? У мого ж батька є ще дружини, крім матері! — здивовано відповіла Гаяне. — Хіба у вас не так?
А потім Гаяне зніяковіла. Хоч вона й вивчила мову матері, але мало цікавилася звичаями її батьківщини. Дівчині й на думку не спало, що в тій північній країні все інакше, там не буває багатоженства. Коли вона вперше побачила Тимофія, то зрозуміла, що саме такого чоловіка хоче. Але мати їй заборонила не те, що наближатися, а навіть думати про нього. Тоді Гаяне, улюблениця батька та без міри розпещена ним, хоробро вирішила сама виправити цю обставину й виконати свою забаганку — піти за вподобаним чоловіком до тієї країни, де народилася й за якою так тужила її мати. Однак дівчина зовсім не подумала про те, що вродливий українець може не бути вільним, що він уже має наречену або дружину. Тепер, дізнавшись правду, Гаяне розгублено дивилася на Тимофія, кліпаючи довгими віями.