У Орисі вийшло. Займаючись верховою їздою щодня, вона почала робити успіхи. Зник панічний страх перед кіньми, дівчина навчилася керувати, розвертати, зупиняти тварину. Ця забава дала Орисі можливість абстрагуватися від своєї туги за Тимофієм. Але щоразу, коли Матвій підсаджував її або знімав із коня, серце Орисі щеміло від спогадів про те, як знімав її із сідла Тимофій. Нарешті у дівчини вже так добре стало виходити, що в черговий урок вона в супроводі пана Клесінського виїхала верхи за ворота маєтку в бік лісу.
Конячка неквапом ішла засніженим лісом. Матвій слідував за Орисею на своєму жеребці й не зводив із неї очей. Щоразу підсаджуючи її в сідло, старий шляхтич тріпотів від дотику до неї — він ніяк не міг приборкати кохання до юної дівчини, що прокинулося в його серці.
Свою першу дружину Матвій покохав з усім запалом юності. Але вона померла, і для нього ця втрата стала нестерпним горем. Разом із коханою дружиною померла його здатність любити. Удруге Клесінський одружився з розрахунку. Шлюб цей був вигідний для обох сторін, але жінку, яка дісталася йому в дружини, він так і не зміг покохати, нехтував нею й зовсім не сумував, коли вона відійшла до ліпшого світу. Однак ця дівчинка розбудила в Матвієві давно забуті почуття, змусила швидше битися його скам’яніле серце, думати і мріяти про неї. Часто Клесінський крадькома спостерігав за дівчиною, милувався нею. І нагадував сам собі про те, що вона — наречена його брата. Але з кожним днем він дедалі сильніше віддавався своїм почуттям, його більше й більше вабила Орися. Навіть навчати їздити верхи Клесінський почав лише для того, щоби бути ближче до дівчини.
Ось і зараз — пан Матвій не зводив очей із чарівної вершниці, тому й не помітив, як із кущів несподівано вискочив заєць і кинувся під ноги сірій кобилі. Зазвичай смирна, Бджілка злякалася й понесла. Орися спробувала зупинити кобилу, потягла поводи вгору — і зробила неприпустиму в таких випадках помилку. Кобилу понесло ще швидше — тварина відчула, що вершниця не контролює її. До всього з переляку Орися взагалі випустила поводи. Матвій пустив свого коня галопом, аби наздогнати та перехопити дівчину, але не встиг. Сидячи в сідлі боком, Орися не втрималася і впала, покотившись засніженою землею. Схвильований Клесінський зіскочив із коня й кинувся до дівчини, яка лежала обличчям униз.
Перевернувши її, пан Матвій жахнувся — очі Орисі були заплющені, а сама вона не подавала жодних ознак життя. Досвідчений воїн, що не раз сам перев’язував рани своїм товаришам, тут зовсім розгубився. Він раз у раз прислухався — чи дихає Орися, а потім почав шукати на її шиї пульс, але від хвилювання ніяк не міг намацати жилку, що б’ється. Тоді Клесінський розстебнув соболину шубку й поклав руку дівчині на груди та з полегшенням зітхнув — під ліфом сукні, шорстким від золотого шиття, чітко билося серце.
— Жива! — видихнув Матвій.
Він подивився на обличчя Орисі — бліде, воно було так близько від нього, а довгі вії заплющених очей не рухалися, не тремтіли. Він ніяк не міг прибрати руку з її грудей, відчуваючи під своїми пальцями, які вони високі і пружні. Нарешті пан Матвій упорався із собою. Потрібно було приводити дівчину до тями, і він злегка поплескав її по щоці, проте Орися не реагувала.
— Господи! — пан полковник злякався вже по-справжньому.
Він підняв непритомну Орисю на руки і, поклавши її голову собі на плече, поніс у маєток. Кінь покрокував за своїм господарем. Про те, куди поскакала оскаженіла кобила, Клесінський не думав: дідько б її вхопив, клята тварина! Дівчина була легкою, а її обличчя виявилося так близько, що Матвій не стримався й торкнувся її губ поцілунком. «Тільки й залишається, що зривати потайки поцілунки!» — гірко зітхнувши, подумав він.
Уже ближче до маєтку Орися опритомніла. Спочатку в її очах відобразилося нерозуміння того, де вона і що з нею трапилося. Утім, згодом до дівчини дійшло, що її несе на руках Клесінський.
— Пусти мене, пане полковнику! — попросила дівчина, спалахнувши.
Матвій відмовити не посмів і з незадоволенням поставив її на ноги. Орися спробувала зробити крок, але хитнулася, ледь не впала, тому він знову підхопив її на руки.
— Я віднесу тебе. Мені не важко. Пам’ятаєш, як упала? Що забила? — запитав Клесінський, ніжно притискаючи її до себе.
— Здається... не пам’ятаю точно. Начебто потилицю. Голова болить, — відповіла Орися, жахливо почуваючись в обіймах пана Матвія.