— Ніколи Тимофій мене не залишить! Він щиро кохає мене, і я його чекатиму. Хоч би мені й довелося чекати його весь свій вік!
— Ти сама згодом переконаєшся, чим закінчиться твоє очікування! — усміхнувся Матвій. — Він з’явиться за рік, два і, мило усміхнувшись, попросить вибачення за свою довгу відсутність та скаже, що нічого тобі не винен.
Він повернувся на місце кучера й більше до самого будинку ні словом не озвався до дівчини. У дворі Клесінський допоміг Орисі злізти із саней, піднятися сходами. У сінях Орися швидко повернула в коридор і зникла у своїй опочивальні.
Кшися помітила, що її панна недавно плакала, але ні слова не посміла сказати. Її колишня господиня суворо привчила її не ставити запитань, які безпосередньо її не стосуються, тому Кшися лише замислилася про те, що ж могло довести панночку до сліз? Може, прийшла погана звістка про пана Тимофія? Та ні, тоді всі про це дізналися б! Може, образили в гостях? Але ніхто зі шляхтичів не посмів би скривдити її панну — пан полковник нізащо не допустить такого неподобства, та й усі так полюбили лагідну панночку, що не ображатимуть. Утім, Кшисі було невтямки, що причина сліз дівчини — сам Клесінський.
Усю ніч Орися проплакала. Вона розуміла, що Тимофій повернеться ще не скоро. Про те, що він може загинути або вже загинув, Орися й думки не допускала. Не вірила дівчина й у те, що Тимофій міг розлюбити її: вона добре пам’ятала його закохані погляди, клятви і швидше погодилася б повірити, що чорне — це біле, ніж у те, що Тимофій її більше не кохає. Він обіцяв повернутися, а вона обіцяла його чекати й дочекається попри все!
Але що робити з домаганнями пана Клесінського?
Несподівано Орися розлютилася — та що це таке, що він їй спокою не дає? Зрештою, вона сама має право вирішувати та обирати, кого їй кохати, а кого ні. Та нехай пан Матвій хоч сотні разів освідчується їй і домагається, вона не зрадить Тимофія! Уже ближче до ранку дівчина, змучена цими роздумами, забулася тяжким сном.
Уранці Орися прокинулася пізно й абсолютно розбита після безсонної ночі, тож до сніданку не вийшла. Натомість вона пішла до кухні й там напилася гарячого молока зі свіжоспеченим хлібом. На кухні було задушливо й галасливо — знову готувався обід на той випадок, якщо несподівано з’явиться ненажерлива юрба гостей. Орися, поміркувавши, вирішила провідати Оксану. Про свій намір вона нікому нічого не сказала. Дійсно, як добре піти кудись самій, без супроводу челяді, яка скрізь слідувала за нею, попереджаючи й виконуючи її найменше прохання!
Зайшовши до комори, Орися нахабно й щедро набрала харчів для знахарки. А хіба та не заслужила? Он скільки разів Михайлика підліковувала! За цим заняттям її застала Одарка.
— Це ще що таке? — суворо запитала нянька. Але потім, згадавши, що говорить із панною, трохи ввічливіше запитала: — Навіщо це тобі, панночко?
— Хочу віднести Оксані, — сухо відповіла Орися.
— Ой! Звичайно, неси! Нам Кліщ ще вчора про все розповів, що з нею зробити хотіли. Зовсім уже озвіріли, іроди! Ні Бога, ні чорта не бояться! І як це в тебе, панночко, не забракло сміливості із самим Павловським упоратися? Він же справжній звір! Його власна челядь боїться більше, ніж вогню й чуми!
— Та я вже помітила, що він звір, — невесело сказала Орися.
— Ти ось що, ще й ось оцей окіст віднеси! — розщедрилася Одарка. — Я взагалі вчора мало з глузду не з’їхала, коли слухала, що вони витворяли! Думаю, хто ж тепер буде мені пана Михайлика лікувати? А воно все обійшлося. Я ось зараз покличу когось, аби тобі віднести все це допомогли.
— Ні. Я сама, — різко відповіла Орися. — Хочу хоч трохи на самоті побути. Мені й кроку без няньок не дають ступити! Тому я піду одна й сама все донесу.
— А ти, видно, не шляхетського роду, панночко? — спитала Одарка й уважно подивилася на дівчину.
— Так, — Орисі набридло приховувати своє походження. — Я не шляхтянка. Мій батько був звичайним містянином і мати теж. А хіба ти про це не знала, няню?
Одарка заперечливо похитала головою. Подумавши, вона додала:
— Ти мені спочатку ой як не сподобалася! Гадаю, що за панна така дивна приїхала, одна й без челяді? Не інакше вертихвістка якась! А потім дивлюся — тиха ти така, лагідна. Думаю, ну, слава Богу, дав Він моєму Тимофієві добру наречену. А ти, виявляється, ще й не шляхтянка. Тепер уже точно знаю, що мій Тимофій у добрі руки потрапив!
— Чому це? — усміхнулася Орися.
— Та тому, що мій Тимофій не такий, як пан Матвій. Він інший! Занадто добрий і благородний. Йому на знатній панночці одружуватися ніяк не можна — не зрозуміє вона його. Зовсім не зрозуміє та ще й зневажатиме за те, що він не такий пихатий, як інші. А тебе йому Сам Бог послав! Тільки от чому ви приїхали так, невінчані? — стара нянька поставила запитання, що давно не давало їй спокою.