Він налетів на Тимофія, задзвеніли схрещені шаблі, і тут несподівано з карети пролунав постріл, який звалив ошатного шляхтича. У метушні нападники не відразу це помітили, але потім пролунав крик, який був підхоплений іншими: «Пана вбили!» Відразу ж люди, що напали на козаків, а тепер утратили свого ватажка, почали тікати. Вони кинули свого поваленого пана й поранених товаришів на милість запорожців.
Чаплинська спокійно вийшла з карети, тримаючи в руці пістолет. Вона, не звертаючи уваги на інших, підійшла до підстреленого нею шляхтича й задоволено оглянула справу своїх рук.
— Туди тобі й дорога! — зло прошепотіла Гелена, і її красиві очі зло заблищали.
— Що ж ти так жорстоко, пані? І не шкода тобі його? — запитав Тимофій, вражений такою неймовірною поведінкою Чаплинської. Раніше йому не доводилося зустрічати таких жінок, як Гелена, — на вигляд це був покірливий янгол, але вдача — як у демона.
— Ні, не шкода! Це Комаровський, зять Чаплинського, мерзотник! Мабуть, нишпорив у окрузі в надії чимось поживитися в сусідніх маєтках! Адже багато хто зі шляхти сховався в Чигирині, кинувши будинки. Упізнав мою карету й вирішив по-лицарськи врятувати. Туди йому й дорога, нехай тепер у пеклі з чортами просторікує! Нелюд, сволота! Це за його наказом запороли сина Богдана! — із неймовірною ненавистю в голосі вигукнула Гелена, підтискаючи гарні уста.
Раптом до них підбіг один із козаків.
— Красунчику, Лютого поранили! Рана серйозна! — випалив він.
Тимофій не зіскочив — злетів із Ворона — і кинувся до друга. Влад лежав на землі непритомний — ударом шаблі йому сильно розсікли плече. Марко стояв поряд на колінах, затискав рану шматком полотна, щоб угамувати кров, що лилася, наче потічок. «Це я в усьому винен! Навіщо я так безтурботно їхав? Чому раніше нікого вперед не послав, аби перевірити дорогу?» — подумав Тимофій, схиляючись над приятелем, але тут його відштовхнули. Гелена швидко опустилася на коліна поруч із Владом, оглянула рану й почала перев’язувати бинтами зі своїх сорочок, які рвала на смужки й подавала служниця. Гелена діяла швидко й чітко, туго забинтувала плече пораненого, щоби хоч ненадовго спинити кров. Перев’язала вона й іншого козака, проте рана в того була легка — куля лише подряпала йому бік.
— Несіть його в мою карету, — владно розпорядилася пані Чаплинська. — Тепер якомога швидше їдьмо до Чигирина, там є лікар-жид. У козака дуже серйозна рана. Та що ви роти пороззявляли? — дзвінко прикрикнула вона на чоловіків, які оторопіло дивилися на жінку, котра нещодавно презирливо й гордовито до них ставилася, а тут зовсім не розгубилася, не запанікувала, а проявила моторність і чуйність. — Чи ви хочете, щоби він прямо посеред дороги помер?
Влада поклали в кареті, за ним залишилася наглядати служниця. А сама Гелена, підійшовши до Тимофія, наказала: «Руку подай!» Тому не залишилося нічого іншого, як допомогти їй всістися на спину Ворона. Гелена, наче кішка, легко встрибнула, зручно вмостилася й невимушено обняла Тимофія за талію, притулившись до його спини, щоб утриматися на коні.
Тепер загін поїхав так швидко, як можливо, — дорога була не з найкращих, тож карету дуже трусило. Неподалік Чигирина вони зустріли того з двох козаків, яких раніше посилав Тимофій розвідати, що коїться в місті. Красунчик із полегшенням дізнався, що польських військ там немає, Потоцький стояв табором поблизу міста кілька днів, а потім відступив до Черкас. Частина шляхти спішно втекла, а частина сховалася в місті чи у своїх маєтках. Однак у місті почалися заворушення — містяни повстали й жорстоко вбивають усіх поспіль шляхтичів, а заодно і євреїв та католиків. Тимофій нахмурився — конче треба знайти того лікаря, про якого казала Гелена! А якщо того вже вбили? Ні, мусять устигнути! Він потрібен живим!
— Марку, забери Гелену. Їдьте до будинку Хмельницького. Я шукатиму цього жида. Грицю, ти знаєш, де його знайти?
— Так, — відповів хлопець, що сидів на коні одного з козаків.
— Тоді пересідай до мене, а ти, пані, іди до Марка.
Гелена без сперечань спритно зіскочила з Ворона й миттю підбігла до Марка, сівши за його спиною. Грицько застрибнув до Тимофія, який, узявши із собою десять чоловіків, щодуху поскакав у місто.