— Дивись, щоб я вперед твоєї не зрубав! Що зробила тобі ця дівчина, що ти переслідуєш її? — насупився Павловський.
— Яке твоє собаче діло? Не лізь у мої справи! — закричав геть осатанілий Матвій.
Лешек неабияк розлютився — очі його заблищали, а губи затремтіли від ледь стримуваної злості. Він вихопив шаблю.
— Зараз я покажу тобі, яке моє діло! — з перекошеним обличчям прошипів Павловський.
— Ну що ж! Сподіваюся, ти недавно сповідався й устиг покаятися! Бо Господь неодмінно в тебе про це спитає, — ущипливо промовив Матвій, виймаючи свою шаблю, — він несподівано знайшов того, на кого можна було б вилити свою лють.
Під час цієї чвари Орися мовчала, але коли чоловіки схопилися за шаблі, дівчина зітхнула і, під’їхавши, стала між ними.
— Панове, сховайте шаблі! Я прошу вас! Пане Лешеку, пробач, але це дійсно наша сімейна справа з паном Матвієм. Ну! Сховайте шаблі! Обидва!
Матвій підібгав губи, але шаблю не опустив, а Лешек під’їхав ближче до Орисі.
— Я не дозволю нікому тебе кривдити, моя панно! Навіть твоєму родичу! — категорично заявив він.
— Що ти, пане Лешеку! — вигукнула Орися. — Хіба пан Клесінський мене ображатиме? Так, ми посварилися, і я вирішила поїхати, не повідомивши про це своєму родичеві. Щиро дякую тобі за твоє заступництво, але пан Матвій мене не скривдить. Я не хочу між вами сварки і кровопролиття. Я не пробачу собі, якщо хтось із вас постраждає. Не хочу, щоби ти був поранений, пане Лешеку!
Павловський зітхнув — ця дівчина мала над ним міцну владу. Хай би чого зажадала, хай би чого попросила в нього ця красуня, він із радістю виконає будь-яке її прохання. За одну її ласкаву усмішку Лешек готовий був подарувати їй весь світ. Ось і тепер — великі лагідні очі дивилися на нього з тривогою та благанням. А ще вона сказала, що не хоче, щоби його було поранено!
— Я завжди готовий до твоїх послуг, моя панно, — відповів Лешек.
Він подивився на дівчину — та опустила очі. Павловський знову зазнав нападу нехарактерної для нього жалості. «Але що я можу вдіяти, окрім як зарубати Клесінського? Може, і правда не все так страшно, як мені здалося спочатку. Посперечаються й помиряться. Вони ж рідня. У будь-якому разі мій сусід не заподіє шкоди своїй родичці — не звір же він!» — думав Лешек.
— Ти можеш завжди розраховувати на мою допомогу, моя панно, — тихо сказав шляхтич і, шанобливо кивнувши Орисі, поскакав геть.
Матвій досадливо вклав шаблю у піхви й розвернув свого коня в бік маєтку. Його гайдуки оточили Орисю, яка, понуро опустивши голову, теж повернула свою кобилу та поїхала слідом за ним. «Не могла я інакше вчинити, — думала дівчина. — Вони перерізали б один одного. Навіщо мені ще й цей гріх на душу брати?!»
Під’їхавши до будинку, Матвій зліз із коня і зняв із сідла Орисю. Міцно тримаючи дівчину за зап’ясток, неначе вона могла знову втекти від нього, він швидко повів, практично потягнув її в дім. Челядь не сміла попадатися йому на шляху — усі вони знали, що тепер найкраще близько не підходити до пана, якщо не хочеться скуштувати нагайки. Тому всі у тривозі визирали з усіх щілин, мов таргани, роблячи припущення про те, що ж їх пан зробить із молодою панночкою за втечу?
Матвій привів Орисю в її опочивальню і, пропустивши вперед, зачинив за собою двері та оглянув свою полонянку: одяг дівчини був забризканий брудом, обличчя бліде й безпристрасне, а сама вона стояла, опустивши очі.
— Я ж попереджав тебе, щоби ти не сміла тікати? — спитав Матвій. — Чого ти добилася своєю втечею? На що розраховувала?
Орися мовчала.
— Тепер я покараю тебе, Орисю, — холодно сказав Клесінський.
Дівчина злякано поглянула на нього. Від цього її погляду в душі Матвія сколихнулися і гнів і жалість до неї: він ужахнувся, коли дізнався, що Орися зважилася на такий відчайдушний вчинок, наражаючи себе на небезпеку; а тепер дивився на неї — перелякану, зацьковану та брудну, і йому стало її шкода. Але Матвій розумів, що треба раз і назавжди приборкати дівчину. Однак бачити її жалібний погляд він не міг, інакше неодмінно пом’якшав би. Тому Клесінський відвернувся і став дивитися на її ліжко. Орися зрозуміла це по-своєму.
— Лише спробуй торкнутися мене, і я...
— Я не збираюся піднімати на тебе руку або силувати! — загримів Матвій, обурений тим, що Орися вважає його здатним на таку ницість. — Я ніколи не дозволю собі так принизити кохану жінку! Але ти будеш покарана за своє свавілля! Ти нікуди не вийдеш зі своєї опочивальні, доки я не дозволю. І сидітимеш тут сама! Я не пущу до тебе нікого, крім Кшисі.
Орися повернулася до нього спиною. Груди її бурхливо здіймалися від образи і приниження.