— Ти сама винна, — сказав Матвій. — І не намагайся шукати захисту в Павловського! Він тобі не допоможе. Ключ від твоєї опочивальні буде лише в мене й у твоєї служниці. А знову спробуєш утекти — вона головою поплатиться за твою втечу. Зрозуміла?
— Ти звір, пане! — відповіла, не обертаючись Орися.
Матвій насупився, але нічого не сказав, вийшов, причинивши за собою двері. Орися зітхнула та почала знімати брудний одяг. Знявши свиту й сап’янові чобітки, розшнурувавши ліф і стягнувши спідниці, дівчина дістала іншу сукню, коли у дверях клацнув замок — пан Матвій власноруч замкнув її.
Вийшовши з будинку, Клесінський покликав Кшисю. Челядинка підійшла, тремтячи всім тілом і побоюючись гніву свого пана. Матвій простягнув їй ключ.
— Це ключ від опочивальні твоєї панни. Я забороняю твоїй господині виходити з кімнати. Ніхто, чуєш, ніхто, крім тебе, не має переступати її поріг. Навіть Михайлик! А особливо він! Якщо ти порушиш мій наказ, я власноруч повішу тебе, наче собаку. Зрозуміла?
Кшися закивала головою й потягнулася до ключа, але Матвій відсмикнув його назад і прошипів: «Дивись мені, Кшисю! Я не повторюватиму двічі. Жодна душа не те, що не має ввійти в кімнату панночки, а навіть до вікна її наблизитися», — з цими словами Клесінський простягнув служниці ключ.
Схопивши його, Кшися зразу ж побігла до Орисі. Добра жінка застала свою господиню зневіреною. Дівчина сиділа на ліжку, не плакала, тільки личко було сумне, і Кшися кинулася обіймати її.
— О Матір Божа! Бідолашна ти моя! Що він ще погрожував із тобою зробити, панночко? — запитала Кшися.
— Більше нічого, Кшисю, крім того, що замкнув мене, доки сам не дозволить виходити, — відповіла Орися.
— Ми все вже знаємо! От уже ж старий шкарбан! Недарма кажуть: сивина в бороду — біс під ребро! Нічого, ось скоро повернеться пан Тимофій, то він одразу йому хвіст притисне!
— Не скоро повернеться Тимофій! — заперечливо похитала головою дівчина. — Ох як не скоро! Його ще довго не буде.
— А ти звідки знаєш? — здивувалася Кшися.
— Знаю, — коротко відповіла Орися.
Служниця трохи помовчала, але однаково не наважилася докладно розпитати, звідки в дівчини такі відомості, — якби панночка могла, то сама їй усе давно розповіла б, а якщо мовчить, то не може сказати.
— То куди ти поїхати хотіла? — зайшла з іншого боку цікава Кшися.
— У монастир. Хотіла пожити там, щоб уникнути домагань пана Клесінського. Він мені освідчився й запропонував вийти за нього заміж. Сказав, що Тимофій мене забув і не повернеться до мене.
— Та бреше він, панночко! Кохає тебе пан Тимофій! І неодмінно повернеться! — палко заперечила Кшися. — Він тебе так сильно кохає, що довіку не забуде й ніколи не кине!
— Знаю, що кохає й повернеться до мене. Але що мені тепер робити, Кшисю? Я не вірю полковнику. Він може силою примусити до заміжжя. Або вчинити зі мною ще гірше.
— Ну, як я його знаю, хоч він і жорстокий, але завжди шанобливий із жінками. Ніколи нікого не ганьбив і не ображав. Навіть холопок! Тож не думаю, що він вимагатиме від тебе того, що загрожуватиме твоїй честі. Головне, дочекатися пана Тимофія! — зітхнула Кшися.
Орися кивнула. Тепер це єдине, що їй залишається, — чекати коханого.
Покаравши Орисю, пан Матвій насправді сам себе покарав. Дівчина сиділа у своїй опочивальні й нікуди не виходила, а входити до неї в кімнату він не смів — не дозволяла гордість. Іноді Матвій посеред ночі піднімався з ліжка і, стискаючи в руці ключик, ішов до опочивальні дівчини — хоч на сплячу подивитися! Але, постоявши біля дверей, ішов геть. Клесінський побоювався, що, увійшовши, не зможе стримати свою пристрасть. У такий спосіб пан Матвій промучився седмицю й одного дня таки відімкнув заповітні двері.
У кімнаті було дуже натоплено, тому Орися сиділа у кріслі в одній сорочці з такого тонкого полотна, що крізь нього просвічували обриси її тіла, — нікуди їй було вбиратися. Дівчина байдуже дивилася у вікно, поклавши босі ніжки на маленьку лавочку, та навіть не повернула голову в бік дверей.
— Як сьогодні почувається Михайлик, Кшисю? Йому ліпше? — запитала Орися, вважаючи, що це її служниця, але, не отримавши відповіді, повернула в бік дверей обличчя. І відразу ж скрикнула, кинулася до ліжка та, стягнувши укривало, сором’язливо в нього закуталася. Матвій усміхнувся, наблизився до дівчини, відверто поїдаючи її очима.
— Сьогодні ти зможеш сама це дізнатися. Я дозволяю тобі виходити, — приязно промовив чоловік.
— Набридло бути тюремщиком? — глузливо запитала Орися.
— Ти сама змусила мене піти на такі заходи, щоби напоумити тебе, Орисю. Але запам’ятай, якщо ти спробуєш знову втекти, я замкну тебе надовго.