— Добре, — не особливо привітно відповіла дівчина.
— А чому гуляєш тут сама, без супроводу?
— Та невже мені щось загрожує у твоєму садку, пане полковнику?
«Ніхто і ніщо, крім тебе!» — подумала Орися і, прагнучи позбавитися Клесінського, квапливо попрямувала в бік ставка. Але, на її превеликий жаль, Матвій рушив за нею слідом, додержуючи шанобливої відстані, — дівчина фізично відчувала на собі його погляд. Дійшовши до ставка, вона зупинилася. «Ну не у воду ж мені пірнати від нього!» — подумала Орися, зиркнувши на полковника.
Мовчання було нестерпне для Клесінського — йому хотілося чути голос дівчини, говорити з нею, пройтися рука об руку. Але після подій березня стосунки з дівчиною у нього не ладилися, хоча він і робив усе, щоби примиритися з нею: був лагідним, інколи навіть занадто, дарував дорогоцінні дрібнички, прагнув у всьому догодити. А ще Матвія підстьобувало нетерпіння. Спочатку він сподівався, що скоро Орися зовсім зневіриться дочекатися Тимофія, зрозуміє, що він її кинув, і тоді знайде собі розраду в його обіймах. Проте дівчина вперто чекала, і з кожним днем Клесінський розумів, що йому не зламати її натяками на непостійність молодшого брата, бо душа дівчини виявилася твердішою за алмаз. А весна тільки підсилювала нетерпіння і пристрасть пана Матвія. Якщо раніше він ще міг себе якось контролювати, то тепер, цього чудового весняного дня, його непереборно тягло до коханої жінки. Трохи постоявши в мовчанні, він заговорив:
— Ти сьогодні щось дуже сумна, Орисю. Може, тобі набридло тут гуляти? Тоді покатаймося верхи.
— Лише не з тобою, пане! — відповіла Орися і презирливо посміхнулася. Після втечі зник страх перед кіньми, і вона охоче проїхалася б верхи, однак не в компанії Клесінського.
— Ти стала зухвалою! Але така ти мені ще більше подобаєшся! — усміхнувся Матвій.
Орися нахмурилася й надула губки. Клесінський це помітив і знову всміхнувся. Йому подобалося, як дівчина капризує, — так вона нагадувала йому маленьку примхливу дівчинку. «Та вона і є маленька дівчинка!» — подумав Матвій, розчулено дивлячись на неї.
— Орисю! Серденько моє! — він підійшов і взяв її долоню, притиснувши до своїх губ, а дівчина спробувала відняти руку.
Клесінський дивився на її опущені очі з тріпотливими віями, на те, як спалахнуло її обличчя, як під тугим ліфом сукні здіймаються груди, а він пам’ятав, які вони високі і пружні на дотик, — від цього спогаду стриманість полковника поступилася місцем його почуттям. Не тямлячи себе від пристрасті, він обхопив тонкий дівочий стан і пригорнув до себе. Орися щосили виривалася, але сильна рука Матвія міцно вхопила її за потилицю. Він жадібно зловив губи дівчини. З наростаючою пристрастю Клесінський усе цілував і цілував кохану жінку, не замислюючись про те, що тут їх можуть побачити не лише челядь, а й сторонні. Та пішли вони всі до біса! Зрештою, він не зобов’язаний ні в кого питати дозволу. Тут Орися спробувала кусатися, однак Матвій устиг ухилитися, зі сміхом підняв її за талію, притиснувши до себе так, що голова дівчини опинилася вище від його. Дивлячись на неї знизу вгору, Клесінський заговорив:
— Дівчинко моя, якби ти лише знала, як я кохаю тебе! Як паморочиться голова, коли ти поруч, золотко моє. Орисенько, за щастя володіти тобою я готовий віддати життя!
— Відпусти мене, пане полковнику. Не ганьбися! Уже челядь із тебе сміється по кутках! Я ж у дочки тобі годжуся, а ти проходу мені не даєш, наче палкий молодик! Я не проміняю свого Тимофія на тебе. Навіть і не мрій про це, — з гідністю відповіла Орися.
— Тимофій — пройдисвіт та вітрогон, поїхав собі на Січ, і поминай, як звали. І вже котру седмицю немає від нього звісток. Він і думати про тебе забув, а ти все сумуєш та журишся за ним. Хіба такий чоловік тебе гідний? — украдливо спитав Матвій, досі тримаючи дівчину.
Орися насупилася, але потім збуджено відповіла:
— А тобі що до того? Не твоя печаль, що забув мене мій Тимофій!
— Ти моя печаль! Вийшла б ти за мене заміж! Хіба мені нічого запропонувати тобі, хіба є хто багатший і впливовіший за мене в окрузі? А те, що я в літах, то...
— Ох, замовкни, пане! Соромно тобі навіть мислити таке, а мені тебе слухати. Усе ти багатством міряєш. Чи не казала я тобі про те, що Тимофій мені дорожче за себе саму? Не говори мені більше про те, не бери гріх на душу. Інакше я все розповім твоєму братові.
— Якщо він приїде, щоби вислухати тебе! — єхидно відповів Матвій і, поставивши Орисю на землю, знову обійняв її, потягнувся до неї губами.
Дівчина відвернулася, уперлася руками в його груди, намагаючись вирватися, але Клесінський тільки міцніше притиснув її до себе і припав поцілунком до її шиї.