— Пане Далевичу, я ціную честь, надану мені таким вельможним паном, як ти, але як батько зобов’язаний з’ясувати, наскільки щирі твої наміри. Ти ж у мене доньку просиш, а не холопку якусь, — крізь зуби процідив Голуб.
— Хіба я щойно не сказав тобі, що полонений вродою твоєї дочки, вважаю її розумною й порядною дівчиною, гідною стати гарною дружиною не тільки мені, а й будь-якому іншому шляхтичу. То що ти відповіси? — Далевич помітив, що зачепив Голуба за живе, і тому відказав трохи м’якше.
Федір помовчав. У ньому боролися гординя й жадібність. «Якщо Орися вийде за нього заміж, то проживе в достатку. Та й він шляхтич, отже, донька буде краще захищена. Гріх гаяти таку нагоду! Пес із ним, із його гонором!» — подумав Голуб, а потім відповів:
— Що ж! Не бачу причин для відмови тобі, пане Далевичу.
Вацлав радо усміхнувся. Усміхнувся так, немовби вклав вигідну угоду або вдало розпродав свій товар.
Голуб покликав служницю й наказав привести доньку.
У цей час Орися сиділа у своїй кімнаті разом із Басею коло теплої пічки. Уже стало прохолодно, і дівчата коротали свій вечір у теплі та розмовах. Думки Орисі вилися навколо Тимофія — як завтра непомітно втекти до нього на зустріч і довше побути з коханим? Бася була незвично замислена й сумна. Зазвичай вона була веселою та жвавою, а тут сиділа похмура і про щось думала. Орися помітила таку задумливість своєї сестри й вирішила розпитати її про причини.
— Що з тобою, Басю? Ти така незвично тиха? Що тебе турбує?
— Сумно мені, Орисю. Сумно від того, що гірка моя доля.
— Але чому? Хіба тобі погано в нас? — здивувалася Орися такій зневірі своєї двоюрідної сестри.
— Ні, — зітхнула Бася. — Я дуже рада, що маю вас. Що ви мене не кинули, коли померли батьки. Ви всі стали для мене сім’єю — і ти, і сестрички, і дядечко. Тільки от… — дівчина зітхнула, — тільки нікому, крім вас, я не потрібна. Ніхто мене, крім вас, не любить. Крутяться навколо мене женихи лише заради багатства. А сама я їм зовсім не цікава.
Бася знову гірко зітхнула, й Орисі стало шкода сестру.
— Ну що ти! Знайдеться людина, яка полюбить тебе саму, а не твій спадок. Ти тільки не думай так і не засмучуй себе такими думками. Ти ж іще така молода!
— Ні, — Бася похитала головою. — Хіба я себе в дзеркало не бачила? Ти он яка вродлива! А я такою народилася, що ні попові кадило, ні чортові сопілка. Нікому не треба моє серце. А мені хочеться, щоби кохали заради мене самої. Тільки не бувати цьому. Люди дуже жорстокі й жадібні до золота. Хіба ж цінують вони душевні пориви й почуття?
На це Орисі нічого було відповісти, тому вона просто обняла сестру за плечі, щоби хоч якось її втішити.
— Послухай, а хіба пан Кражевський такий уже й поганий? — запитала Орися після коротких роздумів. — Він завжди ввічливий і шанобливий. Я ніколи не помічала за ним нічого поганого. І до тебе він ставитися дуже добре.
— Та не до мене, а до мого багатства! — скривилася Бася.
— Пан Яцек, звичайно, людина небагата і трохи корислива, але він набагато кращий за інших поляків. Принаймні, він єдиний, кого я можу поважати з них усіх, — відповіла Орися. Це було правдою — Кражевський справді був дівчині симпатичний і викликав повагу.
Бася замислилась. Пан Яцек часто вився навколо неї, неначе барвінок, але ставлення до нього в Басі було змішане: з одного боку, він був їй приємний, а з іншого — дівчина бачила його користолюбство. Утім, з усіх шанувальників її багатства Яцек чомусь був найцікавішим для неї. Та й було в ньому щось таке, що Бася частенько думала про нього.
Цієї миті у двері просунулось обличчя челядниці.
— Панно, тебе батько кличе.
Дівчата перезирнулися.
— Навіщо? — здивувалася Орися.
Служниця лише знизала плечима. Орися здивовано пішла в головну кімнату, де побачила батька і Кражевського з Далевичем. Недобре передчуття кольнуло її серце. Привітавшись із гостями, Орися запитала:
— Ти кликав мене, батьку?
— Доню, — сказав Федір, — щойно пан Далевич просив твоєї руки. Я дав свою згоду. Відтепер він — твій майбутній чоловік.
Орися так зблідла, що всі троє чоловіків неабияк злякалися. Далевич кинувся до неї, бо подумав, що дівчина зараз знепритомніє, але вона жестом зупинила його, промовивши: «Не підходь, пане!» Орися подивилася на батька так, що старий Голуб відвів свій погляд — стільки гніву, образи й відчаю побачив він в очах дочки, що пошкодував про таке своє рішення. Але даного слова назад не повернеш! Та й проґавити нагоду поріднитися зі шляхтичем старий Федір просто не міг, тому швиденько заглушив у собі голос сумління й жалість до доньки.