— Відвезу до брата, — відрізав йому Тимофій.
— До брата він відвезе! — пирхнув Марко і страдницьки обвів очима гілки дерев. — Волховиці чорт знає де! Зрозумій ти, що часу в нас небагато. Відвеземо її в найближчий монастир. Там дівчині буде набагато краще, ніж у маєтку твого брата. Та і як вона там житиме, як поясниш Матвієві появу дівчини? І як він подивиться на все це? А якщо про це пронюхає її таточко? Або до Січі дійде звістка про твої амури? Ти, як я подивлюся, сподіваєшся, що це легко зійде тобі з рук? Мабуть, ти взагалі головою перестав думати!
— От саме монастир — найперше місце, де її шукатимуть. Відвезу Орисю до себе додому. Брат мене зрозуміє та подбає про неї, і в разі чого захистить. Це єдине місце, де вона буде в безпеці. Ні! Не сперечайся зі мною і не заперечуй, — відрізав Тимофій, коли побачив, що Марко приготувався до нової словесної атаки, — поки я не відвезу Орисю до Волховиць, нікуди не поїду. Не хочеш мені допомагати — твоя справа, я не примушую.
— Та біс із тобою! — Марко втомлено потер скроні й чоло пальцями. — Поїхали! Не кину ж я тебе, дурня, одного з краденою дівчиною на руках! — Він навіть і не подумав про те, що стає співучасником викрадення та може понести за це відповідальність за всією строгістю закону. — Мало що трапиться, а ти зовсім сам будеш! Тільки от що… — він покосився на Орисю, яка сиділа на поваленому дереві. — Перевдягти б її хлопцем — так воно непримітно буде. Сам поміркуй, люди побачать, що з нами дівчина, одразу підозри почнуться! А це нам ні до чого.
Тимофій не міг не визнати думку друга розумною, але відповів:
— Якщо Орися погодиться, то так тому й бути.
Дівчина сиділа на поваленому стовбурі дерева, схвильовано м’яла кінчик довгої коси й безуспішно намагалася розібрати, про що ж так палко сперечаються двоє друзів. Орисі було страшенно соромно перед Марком — що він тепер про неї подумає? Про те, як сильно розгнівається батько, дівчина й думати боялася. Вона розуміла, що Катерина — єдина, хто може розповісти батькові всю правду. Хоча... Її подружка дуже розлютилася на старого Голуба, коли дізналася, що він силоміць видає доньку заміж, і лаяла його, на чому світ стояв. Може, Катруся змовчить? Так, вона неодмінно промовчить і не видасть їх! Але те, яким горем стане для батька її безслідне зникнення, Орисі й на думку не спало. «На все воля Божа!» — філософськи розміркувала дівчина й уже анітрохи не засмучувалася тим, що втікаючи з коханим, іде проти волі батька, проти закону та людської моралі.
Тимофій підійшов до неї, а вона засоромлено всміхнулася йому. Він присів поруч із нею і, обійнявши за стан, заговорив:
— Орисенько, ми поїдемо до мого маєтку Волховиці. Це в Поділлі. Я залишу тебе жити там, оскільки мені потрібно поспішати на Січ. Тільки благаю тебе, не питай, у чому справа! Просто зрозумій, що я змушений не зволікаючи повернутися на Низ. У маєтку живе мій старший брат, Матвій, він подбає про тебе. Не бійся! Він добре прийме тебе й не поставить зайвих питань. І якщо тебе знайдуть батько або наречений, він зможе захистити. Що скажеш?
Орисі лестило те, що Тимофій питає її думки та згоди. Вона ласкаво подивилася на нього:
— Я поїду туди й житиму там, де ти мені скажеш.
— Тоді вирішено — їдемо туди. Однак тобі треба перевдягтися в чоловічий одяг. Так буде непримітно, та й тобі набагато зручніше, ніж у жіночому.
Орися зніяковіла, але все ж погодилася. Молоді хлопці, порившись у своїх торбах, дістали чоловічий одяг, і Орися переодяглася. Обоє друзів посміювалися з того, який кумедний вигляд мала тендітна дівчина в широких шароварах і завеликій свиті.
— А косу? — Орися подивилася на козаків. — Її ж видно!
— Доведеться обрізати! — із серйозним виглядом пожартував Марко.
— Я тобі обріжу! — рикнув Тимофій. — Орисенько, сховай її під шапку. Ага, ось так!
Косу дівчина склала вузлом на потилиці й заховала під шапку. Основною проблемою втікачів стало те, що Орися зовсім не вміла їздити верхи — Тимофій посадив її поперед себе, на шию Ворона, і від страху вона намертво знову вчепилася в нього. Жваві коні зірвалися з місця, несучи трьох утікачів у темряву осінніх сутінків.
А що ж сталося після втечі Орисі в її родині?
Федір Голуб не хвилювався про відсутність дочки до полудня, адже Орися попередила його, що заночує в Катерини. Батько не перешкоджав їй у цьому, оскільки розумів, що скоро доньці ніколи буде відвідувати свою подружку. Крім того, він уважав, що спілкування із заміжньою жінкою, яка до того ж вагітна, має піти Орисі на користь. Адже вона теж у найближчому майбутньому може порадувати старого батька онуками!