— А як ти здогадалася, няню, що це панночка та ще й моя? — розсміявся Тимофій, приховуючи своє здивування. — Так, це моя наречена, Ірина. Ти ось що, розпорядись, аби для неї приготували опочивальню покійної матінки.
Няня шанобливо вклонилася Орисі, але погляд її був насторожений, незадоволений. Не важко було зрозуміти поважну бабцю — що це за панночка така, що приїхала одна, без слуг, у чоловічому одязі та з двома молодими чоловіками? Гарна наречена, нічого сказати!
— Няню, накажи лазню витопити, — наказав Тимофій.
— Та її вже натопили. Для пана Матвія, але він ще не повернувся, тож ви замість нього йдіть.
— Перш нехай Орися сходить, — сказав Тимофій.
— Як накажеш! — відповіла няня. — Ой, пане Михайлику, поклич, моя дитинко, Кшисю, а то я на своїх старих ногах скрізь не встигну! Нехай вона панночці прислуговує. Вона й уміє, і знає все. Може, поїсте спочатку, а потім до лазні підете? — запитала няня, звертаючись до Тимофія. — У мене вже все готове до обіду.
— Ні, ми нещодавно їли. Уже дочекаємося брата, — відповів Тимофій, а потім поманив до себе няню пальцем і шепнув: — Няню, дай Орисі жіночий одяг.
Нянька з розумінням кивнула і ще досить спритно для свого солідного віку шмигнула кудись усередину будинку клопотати у зв’язку з приїздом дорогих гостей.
Молоді люди пройшли в гостьову залу, де у великому каміні весело палали дрова — шляхтичам подобався відкритий вогонь, який хоч і давав тепла менше, ніж піч, зате висвітлював приміщення. Камін був мармуровий і обійшовся своєму власникові в кругленьку суму. Над каміном красувалася дерев’яна панель, на якій було майстерно вирізано й розфарбовано герб роду Клесінських «Домброва» — позолочена стріла на червоному полі з накладеними на неї двома золотими перекладинами.
Орисю бентежило багате оздоблення будинку її коханого. Вона зростала в небідній родині, але не в розкоші. Крім того, дівчина ніколи не потрапляла в будинки багатої і знатної шляхти. Її вразили й гарні східні килими, якими за модою того часу були обвішані стіни й устелені підлоги в будинках знаті; і оббиті оксамитом крісла, і дорогі венеціанські меблі уздовж стін із розставленими на них бронзовими свічниками та різними коштовними, але непотрібними дрібничками.
До Орисі тільки тепер дійшло, що її коханий дуже знатний та багатий шляхтич, і вона, донька хоч і заможного, але простого міщанина, зовсім йому не рівня. Раніше дівчина не відчувала цього — Тимофій завжди поводився з нею так, що вона забувала про його походження. Але тепер, потрапивши в його багатий дім, Орися гостро усвідомила цю різницю між ними.
Марко вже не раз бував тут у гостях, тому почувався, як удома. Орися боязко тулилася до коханого, боялася відійти від нього хоч на крок, і Тимофій обійняв дівчину, щоби підбадьорити.
Двері розчинилася, і в них увійшла усміхнена жінка середнього віку, щільної статури із приємним, веселим обличчям і добрими очима та шанобливо вклонилася гостям.
— Пане Тимофію, як славно, що ти повернувся! От радість! — не зовсім церемонно для служниці, але зі щирою радістю в голосі сказала жінка.
Це була челядниця Кшися, яку просила покликати нянька. Колись вона служила покоївкою в другої дружини Матвія Клесінського, знатної польки, але відтоді, як її пані померла, Кшися вирішила залишитися в Поділлі й не повертатися на свою батьківщину, до Польщі. Та й тут вона вийшла заміж за конюха і була цілком задоволена своїм життям. Кшися була правою рукою суворої Одарки, навіть попри те, що мала дві вади — надмірну цікавість і довгий язик. Утім, Кшисю всі дуже любили за її легкий, веселий норов і добродушність. А тепер Одарка прислала її прислужувати Орисі.
— Здрастуй, Кшисю! Тепер маєш нову господиню, твоя панночка — Орися! — сказав служниці Тимофій, указуючи на дівчину.
Кшися вклонилася своїй новій господині й поманила її за собою. Орися, озирнувшись на Тимофія, який підморгнув їй, зніяковіло пішла за жінкою. Та провела її довгим коридором із дверима до опочивалень і через задні двері вивела на широкий двір. Пройшовши ним, Кшися привела дівчину в добре натоплену лазню.
Орисі було незвично, що біля неї крутиться й допомагає митися служниця, — вона з дитинства звикла сама за собою доглядати, і, крім того, після смерті мами на неї звалилися турботи не лише з господарства, а й із виховання молодших сестричок. Однак відмовлятися було незручно. Закутавши свою нову господиню в теплий кожух, аби та не застудилася після паркої лазні, Кшися відвела Орисю у відведену їй кімнату.