— Це тепер буде твоя опочивальня, панночко, — сказала жінка. — Тут колись жила покійна мати пана Тимофія. Я, щоправда, її не застала. Вона померла задовго до того, як я тут оселилася.
Кімната була невелика, затишна, з двома вузькими вікнами. На підлозі також лежав величезний килим, каміна не було, зате виднілася піч, викладена красивими блакитними кахлями, велике ліжко з балдахіном і стосом подушок, крісельця, лавочки для ніг і стіл із дзеркалом на стіні. Меблі були дуже гарні, вирізьблені, а стіни замість килимів прикрашали гобелени з витканими на них квітучими мигдальними й апельсиновими деревами. Грубку вже затопили, однак у кімнаті було прохолодно, а двоє слуг заносили велику скриню з одягом.
Попри надмірну цікавість, Кшися була тактовною жінкою — вона помітила, що панночка почувається не у своїй тарілці, тому ні про що не розпитувала її. Та й колишня господиня, знаючи вади своєї служниці, привчила ту не ставити запитань і не лізти туди, куди не треба. Тому Кшися мовчки загорнула мокре волосся своєї панни в полотняний рушник, аби швидше висохло, і підійшла до скрині.
— Зараз подивимося, що тут є, — промовила жінка, відчиняючи її. — Моя покійна пані була приблизно одного з тобою зросту, тоненькою, хоча трохи повнішою, ніж ти, моя панночко. Хоч би не довелося вшивати й підганяти сукні на тебе! Часу мало — пан Тимофій гніватиметься.
— Та не гніватиметься Тимофій! — здивувалася Орися, адже не могла уявити, що її коханий здатний на когось накричати за нерозторопність.
— Буде! — з усмішкою наполягала Кшися. — Пан нетерплячий і наказав, щоби тобі прислужували якнайкраще. Ось уже не думала я й навіть не мріяла, що молодий пан одного чудового дня привезе таку чарівну панночку. Нарешті тут буде господиня! А то зовсім останнім часом сумно й нудно стало!
Кшися так радісно й щиро всміхалася Орисі, що в дівчини потепліло на серці: може, вона приживеться тут?
— Ці сукні покійна пані ще не встигла поносити, а деякі навіть жодного разу не вдягала. Вона їх нашила, накупила цілу купу за новою модою, — усе для пана полковника старалася. Тільки от пан мало на неї уваги звертав. Та що там мало — зовсім до неї, бідолахи, байдужий був, а вона так сумувала за ним, так журилася! А в пана одне на умі було — війна і служба, а не сім’я. А потім моя пані захворіла, так і не встигла нічого зносити. Уже три роки як немає моєї пані, — схлипнула служниця. — Тож вони всі нові, ці сукні. Ой, хоч би підійшло!
— А пан Клесінський не розсердиться, що я вдягла речі його покійної дружини? — запитала Орися, ледь зніяковівши від почутого.
— Який? — не зрозуміла жінка, розкладаючи на ліжку сукні з оксамиту, тафти й шовку, заткані візерунками, розшиті сріблом і золотом, оброблені мереживами та стрічками. — А, пан полковник! Він не буде! Та й не пам’ятає він усі ці сукні. І яка йому різниця, хто їх носитиме? Відтоді, як пан полковник овдовів, він не збирається знову одружуватися. Від першої дружини в нього залишилося двоє синів — пан Юрій і пан Семен. Тільки вони живуть не тут, і дружин поки не мають — обоє ще молоді. Пан полковник вдруге одружився на моїй пані, але й цю Бог прибрав до Себе. А втретє він уже й не став дружину шукати, — самовіддано базікала Кшися. — Тож кому, як не тобі, панночко, наряди ці носити! Шкода тільки, що пан Михайлик залишився без матері. Бідний хлопчик! Даремно його батько не любить — він такий добрий, такий лагідний. Ну, хворіє весь час, то хіба він винен у цьому? Двоє старших синів полковника здоровими й сильними народилися, а цей, немов тоненька стеблинка. То хіба його за це зневажати?
Кшися гірко зітхнула. Орисю збентежили ці сімейні подробиці чужого життя — Михайлик їй сподобався, тож хлопчика стало шкода.
Принесений одяг був дуже дорогий. Знатні польки, на відміну від своїх чоловіків, які віддавали перевагу національному одягу, із задоволенням носили сукні, пошиті за закордонною європейською модою. Свої наряди красуні полячки добирали й шили із великим смаком, не відстаючи в цьому від француженок, а часом і перевершуючи їх у вмінні красиво вдягнутися. Однак убрання ретельно берегли й носили доти, доки те не ставало непридатним. Але особливу пристрасть полячки мали до хутряних шубок, на які не шкодували грошей, попри те, що деякі коштували цілого статку. Тому всі сукні покійної пані челядники акуратно зберігали всі ці роки, регулярно провітрювали, старанно перекладали запашними травами від молі, тож одяг не злежався, не вкрився пилом, не зім’явся й був, мов щойно зшитий.
Орися раніше ніколи не носила суконь, які мали знатні й багаті шляхтянки. Їй було незвично в сукні з темно-синього оксамиту з вузьким ліфом, що щільно облягав груди й талію, прикрашеним мереживами та срібним шиттям, і з довгою, до підлоги, спідницею. Добре, хоч декольте не було глибоке. Але це була верхня сукня — спереду корсаж застібався на коштовні фібули, а від талії поли спідниці розходились, відкриваючи не менш ошатну спідницю нижньої сукні з білого атласу, теж багато розшиту мереживами та стрічками. Вочевидь, покійна пані Клесінська була дамою з великим смаком і претензією.